ГЛАВА 11. Золотий вівтар Хризантеми

І. Задзеркалля зраненого духа

Кам’яні плити під ногами Рена ставали дедалі холоднішими, але цей холод не мав нічого спільного з весняною вологою. Це був холод духовної смерті, що виходив від гігантських кришталевих дзеркал. Вони височіли навколо нього, утворюючи нескінченний, заплутаний лабіринт, де кожне відображення викривляло простір.

Лис ішов уперед, важко дихаючи. Його рука міцно стискала руків’я меча, але лезо більше не палало яскравим, стабільним багрянцем. Після того як він добровільно віддав три краплі своєї істинної есенції для зцілення Рейки, його внутрішнє джерело пульсувало рваними, болісними поштовхами. Кожен крок відгукувався в грудях так, наче туди заганяли розпечені залізні спиці.

— Тікайте... Очистіть... — з глибини дзеркал донісся тихий, шурхітливий шепіт.

З тіней кришталевих рам почали виповзати Охороні Тіні Палацу — шікігамі, яких Імператор за допомогою «Книги Порожнечі» перетворив на бездушних ляльок. Вони не мали облич — лише білі шовкові маски з вишитою золотою хризантемою, а замість рук у них були довгі, мов леза, сталеві кігті. Вони рухалися синхронно, відбиваючись у мільйонах дзеркальних граней, що створювало ілюзію цілої армії.

— Жалюгідні копії, — процідив Рен крізь зуби, і його вертикальні зіниці небезпечно звузилися.

Він різко змахнув мечем, випускаючи дугу білого полум’я Сплаву. Вогонь розітнув першу хвилю тіней, змусивши їх розсипатися чорною гниллю, але дзеркала навколо не просто відбили цей удар — вони поглинули частину його енергії і повернули її назад у вигляді дзеркальних блискавок.

Одна з блискавок ударила Рена прямо в плече. Його чорне кімоно розірвалося, а з глибокої рани потекла гаряча багряна кров. Лис упав на одне коліно, важко спираючись на клинок. Його дев'ять хвостів безсило лягли на підлогу. Травмоване ядро не встигало переробляти магічний тиск цього місця. На мить у його розум знову почало підбиратися те саме прадавнє, дике божевілля — бажання просто спалити все навколо, знищити весь цей лабіринт разом із палацом, навіть якщо це вб'є його самого.

Але в цей самий момент багряна лінія на його зап’ясті м’яко, заспокійливо запульсувала золотавим світлом. Крізь простір і камінь, крізь сотні стін він відчув емоції Рейки. Вона була там, нагорі, вона була сильнішою, ніж будь-коли, і її віра в нього тримала його на краю безодні краще за будь-які прадавні печаті.

— Я не залишу її одну, — прошепотів Рен, і його голос перетворився на низький, звіриний рик.

Він підвівся, ігноруючи біль у зраненому плечі. Його хвости знову зметнулися вгору, але цього разу вони не несли хаотичний руйнівний вогонь. Лис заплющив очі, повністю довіряючись тій частині магії онмьоджі, яку Рейка передала йому під час їхнього останнього поцілунку. Біле полум’я на його мечі стало тонким, концентрованим, мов хірургічний ніж.

Одним точним, блискавичним круговим ударом Рен пробив не тіні, а головні опорні колоди придушення, які ховалися за центральними дзеркалами.

Кришталевий лабіринт вибухнув мільйонами дрібних скалок. Разом із руйнуванням колод лопнули і гігантські чорні ланцюги, що сковували дрібних духів у басейні. Сотні кодама, каппа та дрібних кіцуне, відчувши волю, з радісним писком вирвалися з води. Їхня чиста, природна реірьоку більше не піднімалася до покоїв Імператора — вона почала заповнювати підземелля, створюючи потужний противагу прокляттю палацу і даруючи Рену новий приплив сил.

— А тепер — нагору, — прохрипів лис, дивлячись на кам’яну стелю, яка почала покриватися глибокими тріщинами.

ІІ. Крізь шовк і золото

Водночас Рейка та Аяме піднімалися таємними гвинтовими сходами, що вели прямо з підземелля до внутрішніх покоїв палацу. Тут повітря було важким, перенасиченим ароматом дорогого мускусу та палених пахощів, які мали приховати залізистий запах «Книги Порожнечі».

Аяме рухалася попереду, її дванадцятишарове кімоно тихо шелестіло по лакованій підлозі коридорів. Вона знала кожен пост охорони, кожну магічну пастку. Завдяки її підказкам вони змогли оминути перші два кільця захисту Ради 12-ти без жодного шуму.

— Ми майже на місці, — Аяме зупинилася біля величезних розсувних дверей-фусума, розписаних золотими хризантемами на чорному тлі. З-за дверей доносився дивний, ритмічний гул, схожий на серцебиття гігантського монстра. — За цими дверима — Головний Зал Вівтаря. Імператор перебуває там у стані трансу. Але будь обережна, Рейко... Навколо нього стоять троє вищих магів Ради. Вони віддали свої душі сувою і захищатимуть його до останньої краплі крові.

Рейка випрямила спину. Її нове весняне кімоно було підв’язане широким поясом, за яким ховалися п’ять криваво-золотих офуда. Есенція Сузаку, яка тепер текла в її жилах разом із силою Рена, робила її рухи неймовірно чіткими і впевненими. Вона більше не відчувала страху перед вищою владою столиці. Ця влада була гнилою, і її потрібно було випалити.

— Я готова, — коротко відповіла вона.

Резким рухом руки Рейка розсунула важкі двері. Перед її очима постала картина, яка змусила б здригнутися будь-якого звичайного онмьоджі.

Зал Вівтаря був колосальним за розмірами. Стеля губилася в темряві, а підлога була викладена чистою золотою плиткою. У самому центрі, на високому підвищенні, сиділа постать у білих імператорських шатах. Це був Імператор. Його обличчя було закрите густою бамбуковою завісою корони, але крізь палички було видно, що його шкіра стала сірою, мов попіл, а з пальців, що лежали на прадавньому багряному сувої «Книги Порожнечі», виривалися тисячі чорних ниток. Ці нитки йшли глибоко під підлогу — прямо до серця бога Землі, що спав під Кіото.

Навколо підвищення, утворивши трикутник, сиділи троє літніх магів Ради 12-ти. Їхні очі були повністю чорними, а тіла повільно покривалися тріщинами, з яких сипався той самий проклятий саж, що й у підземеллях гори Хієй.

— Зрадниця клану Цучімікадо прийшла померти за свій гріх, — в унісон, триголосим гнилим шепотом промовили маги, підводячись зі своїх місць. Вони одночасно підняли свої залізні посохи, і золота плитка під ногами Рейки миттєво покрилася чорною кригою прокляття.