ГЛАВА 9. Тіньовий ринок старого Кіото

І. Ціна людського серця

Повернення до маєтку біля Західних Воріт не принесене полегшення. Весняний дощ, який почався ще біля підніжжя гори Хієй, перетворився на важку, холодну зливу. Вона змивала пелюстки сакури з дерев, прибиваючи їх до брудного каміння подвір’я.

Рен ніс Рейку на руках крізь зарослі гліциній. Її голова безсило лежала на його плечі, а темне волосся, мокре від дощу, облепило бліді щоки. Багряна лінія контракту на її зап’ясті більше не світилася — вона перетворилася на тонку, майже чорну нитку, що ледь помітно пульсувала. Дівчина була в глибокому безпам’ятстві. Її людське серце, змушене пропустити крізь себе прадавній гнів дев'ятихвостого лиса в лабіринті «Книги Порожнечі», просто не витримувало такої ваги.

Він обережно поклав її на футон у головній кімнаті. Маленькі багряні вогники, які він зазвичай запалював щигликом пальців, цього разу спалахнули слабко, кидаючи на стіни довгі, тривожні тіні.

— Рейко... — Рен опустився на коліна поруч із нею. Його довгі пальці тремтіли, коли він обережно прибрав мокре пасмо з її чола. Шкіра дівчини була крижаною.

Він припав до її губ у відчайдушному поцілунку, намагаючись через контракт вдихнути в неї власну реірьоку, повернути їй тепле життєве дихання. Але його магія, зазвичай руйнівна і гаряча, тепер лише обпікала її зсередини. Її магічні канали були занадто пошкоджені, щоб приймати чисту силу вищого духа. Коло їхньої спільної енергії розірвалося.

До кімнати тихо увійшла Саюрі, несучи таз із гарячою водою та чисті рушники. Побачивши стан Рейки, молода послушниця зблідла і ледь не впустила ношу.

— Панно Рейко... — прошепотіла вона, падаючи на коліна з іншого боку футона. — Її духовні канали... вони закриваються. Якщо вони повністю згаснуть, її душа просто залишить тіло. Майстер Такеші колись казав, що контракт крові з вищим духом завжди закінчується цим, якщо людина занадто слабка...

Рен різко повернув до неї голову, і в його бурштинових очах спалахнуло таке люте божевілля, від якого Саюрі миттєво замовкла, затремтівши всім тілом. Його хвости за спиною зметнулися вгору, ледь не розірвавши паперові ширми під стелею.

— Вона не помре, — тихо, але з такою силою, від якої затремтів весь маєток, промовив лис. — Я не для того чекав її сотню років у тих підземеллях, щоб віддати її смерті зараз. Доглядай за нею, дівчино. Якщо з її голови впаде бодай одна волосина, поки мене не буде — цей маєток стане вашою спільною могилою.

Він підвівся, його чорне кімоно розвівалося від потоків гарячого повітря, яке раптом почало заповнювати кімнату. Рен знав, що людська медицина тут безпорадна, а магія онмьоджі лише погіршить стан. Був лише один шанс. Світ Нічних Духів. Йокаї. Там, на прихованих вулицях старого Кіото, куди не насмілювалися заходити навіть найсильніші маги клану Цучімікадо, існували ліки, здатні зцілити людське ядро.

Він ще раз подивився на бліде обличчя Рейки, нахилився і коротко, але з неймовірною палкою пристрастю поцілував її в замерзлі губи.

— Чекай на мене, моя відьмо, — прошепотів він і зник у багряному тумані, залишаючи в кімнаті лише запах озону та дикої гліцинії.

ІІ. Брама старого вовка

Світ Йокаїв у Кіото не мав постійного місця. Він з’являвся там, де людські закони втрачали силу, а темрява ставала достатньо глибокою. Рен пройшов крізь Західні Ворота і звернув у занедбаний провулок біля старого цвинтаря, де межа між світами після зимового затемнення так і не затягнулася повністю.

Він зробив три кроки вглиб туману, шепочучи прадавнє заклинання відкриття тіней. Простір навколо нього здригнувся. Звичайні дерев’яні будинки Кіото зникли, поступившись місцем гігантським, викривленим пагодам із чорного дерева, на дахах яких замість ліхтарів світилися людські черепи з багряним вогнем усередині. На вулицях панував хаос: істоти з пташиними дзьобами, багаторукі монстри, духи лисиць-кіцуне та жінки-змії з витонченими парасольками штовхалися біля незліченних лавок Хіаку Яко — Тіньового Ринку.

Він ішов крізь цей натовп, не приховуючи своєї аури. Вищі духи рідко заходили на цей ринок, і дрібні йокаї з жахом розступалися перед дев’ятихвостим лисом, чия духовна вага змушувала дрижати бруківку під їхніми лапами.

Його мета була в самому центрі ринку — триповерховий чайний будиночок «Червоний Хвіст», де заправляв прадавній вовк-перевертень Окамі, який тримав у своїх руках усі контрабандні артефакти та ліки Тіньового Світу.

Рен вибив важкі дубові двері будинку одним ударом ноги. Всередині панував напівморок, пахло опіумом, паленими кістками та дешевим рисовим вином. На шовкових подушках сиділи кілька сильних духів-теңгу, але коли вони побачили Рена, їхні руки миттєво лягли на руків’я мечів.

— Я прийшов не за вашими жалюгідними життями, — кинув Рен, проходячи в центр зали. Його бурштинові очі палали вертикальними зіницями. — Де Окамі?

З-за бамбукової ширми на другому поверсі з’явилася висока постать. Чоловік із сивим волоссям, чиє обличчя перекреслював глибокий шрам від кігтів, повільно спускався сходами. Це і був Окамі. Його духовна аура була важкою, мов залізо.

— Прадавній Рен, — прововчав Окамі, зупиняючись за три кроки від нього. Його вовчі вуха злегка сіпнулися. — Я чув, що ти став кімнатним псом у людського дівчиська з клану Цучімікадо. Що змусило великого дев'ятихвостого лиса прийти на мій брудний ринок?

Рен не став витрачати час на розмови. Наступної миті він опинився впритул до вовка, його пальці з гострими нігтями мертвим натяком стиснули горло Окамі, втискаючи його в товсту дерев’яну колону. Теңгу навколо миттєво вихопили мечі, але Рен навіть не повернувся в їхній бік — багряне полум’я, що вирвалося з його хвостів, утворило навколо них вогняне кільце, яке не дозволяло нікому підійти ближче.

— Мені потрібна «Сльоза Сузаку», — процідив Рен прямо в обличчя вовка. Його голос вібрував від стримуваної люті. — Прадавня есенція вогняного птаха, яка здатна відновити людські магічні канали. Я знаю, що вона у тебе. Дай її мені, або я спалю цей будинок разом із твоїм ринком і всіма твоїми вовками.