ГЛАВА 4. Підвищення ставок і таємний ворог

І. Тіні на Західних Воротах 

Минув тиждень. Життя вигнанців перетворилося на суворий ритуал. Удень Рейка намагалася відновити старі захисні знаки навколо маєтку, використовуючи свої паперові офуда, які тепер при активації світилися не чистим білим світлом, а залишали по собі криваво-золотий слід. Рен більшу частину часу проводив у тіні саду, але варто було нічній темряві впасти на Кіото, як вони вирушали на патрулювання Західних Воріт.

Межа тут справді нагадувала рвану рану. Нижчі демони — гакі та цукумоґамі — намагалися пробитися крізь щілини щоночі. Битви стали для них звичною справою. Вони діяли як єдине ціле: Рейка своїми закляттями сковувала ворогів, створюючи золоті сіті, а Рен своїм багряним вогнем спопеляв їх дотла.

Проте Рейка почала помічати зміни у своєму тілі. Щоразу, коли Рен випускав свої дев'ять хвостів, її серце стискав гострий, крижаний біль. Вранці вона знаходила на своїх передпліччях нові тонкі сині вени, які світилися магічним світлом. Контракт крові вимагав плати. Життєва сила дівчини повільно, але впевнено перетікала до її шікігамі.

— Тобі потрібно відпочити, — сказав Рен однієї ночі, коли вони стояли на вершині сторожової вежі. Він помітив, як вона важко спирається на перила, намагаючись зупинити кашель.

— У нас немає часу, — Рейка витерла губи хусткою, на якій залишилися маленькі краплі крові. — Ти ж відчуваєш це, Рене? Демони, які нападають на нас... вони не діють хаотично. Їх хтось направляє. Хтось навмисно відкриває нові щілини зсередини міста.

Лис насупився, його вуха притислися до голови. Його звірине чуття теж підказувало, що за нічними атаками стоїть чийсь холодний, людський розрахунок.

— Якщо це старий лис Такеші, я особисто випущу йому кишки, — процідив Рен, і його очі небезпечно зблиснули.

— Ні, Такеші занадто гордий для цього, — Рейка похитала головою. — Тут діє хтось інший. Хтось, хто хоче знищити не лише нас, а й увесь клан Цучімікадо, щоб зайняти їхнє місце при дворі Імператора.

Відповідь не змусила себе довго чекати. Наступної ночі, коли місяць майже досяг своєї повної фази, небо над Західними Воротами раптом стало фіолетово-чорним. Замість звичайних нижчих демонів із розлому вийшла постать, загорнута в шовкові шати з символікою міністерства магії столиці.

Це був Акіхіро — колишній учень Такеші, який вважався зниклим безвісти кілька років тому. Його обличчя було спотворене чорними венами, а в руках він тримав прадавній артефакт — "Дзеркало Темряви", здатне розривати духовні зв'язки.

— Яка зворушлива картина, — уїдливо промовив Акіхіро, піднімаючись над землею на потоках нечистої енергії. — Гордість клану та її дикий пес. Старійшини думали, що ви станете щитом столиці. Але вони не розуміли, що ви — лише ідеальна приманка.

Він підняв Дзеркало Темряви вгору. Артефакт спалахнув сліпучим, фіолетовим світлом, яке вдарило прямо в груди Рейки та Рена.

Рейка скрикнула від невимовного болю. Їй здалося, що її душу живцем виривають із тіла. Контракт крові, який з'єднував її з Реном, завібрував так сильно, що її магічні канали почали лопатися. Вона впала на коліна, хапаючись за груди.

Рен видав дикий, сповнений люті рев. Він спробував кинутися на Акіхіро, але світло дзеркала сковувало його рухи, перетворюючи його багряне полум'я на бляклий дим. Канали контракту передавали йому весь біль Рейки, і ця ментальна атака була сильнішою за будь-яку фізичну зброю.

— Дивись, як помирає твоя відьма, лисе! — реготав Акіхіро. — Без її енергії ти знову станеш лише безпорадною тінню!

З-за дерев з'явилися десятки фігур у чорних масках — це були елітні вбивці, найняті Акіхіро. Вони швидко оточили поранених героїв, виставляючи навколо них важкі залізні стовпи з закляттями придушення. Ставки піднялися до максимуму: це була не просто атака демонів, це була спланована змова з метою знищення останньої надії Кіото.