ГЛАВА 3. Занедбаний сад гліциній

І. Притулок вигнанців 

Маєток біля Західних Воріт зустрів їх пусткою та запахом старої деревини. Колись цей дім належав одній із гілок клану Цучімікадо, але після того, як межа між світами тут витончилася, люди покинули його. Сад навколо будинку заріс дикою гліцинією, яка дивним чином цвіла навіть посеред зими — її важкі фіолетові грона спускалися з напівзруйнованих альтанок, покриті тонкими голками інею.

Рейка переступила поріг головної кімнати, тримаючи в руках свій єдиний клунок із речами. Паперові ширми-сьодзі були порвані, крізь дірки всередину залітав легкий нічний сніг. Вона поставила речі на підлогу і повернулася до Рена, який ішов слідом. Його кроки були абсолютно беззвучними, але духовна присутність заповнювала весь цей занедбаний простір.

— Тут холодно, — тихо сказала дівчина, намагаючись сховати руки в довгі рукави кімоно.

Рен закрив за собою важкі дерев'яні двері. На мить у кімнаті запала повна темрява, але вже наступної секунди лис клацнув пальцями. У кутках кімнати та на старому каміні спалахнули маленькі багряні вогники. Вони не обпалювали дерево, але від них миттєво розійшлося густе, майже літнє тепло.

— Холод — це найменша з наших проблем, маленька онмьоджі, — Рен повільно підійшов до неї, розв'язуючи на ходу свій темний пояс. Його шовкове кімоно злегка розчинилося, оголюючи міцні груди, покриті точками прадавніх татуювань-рунічних знаків. — Старійшини виставили навколо маєтку спостережні талісмани. Вони чекають, коли ми припустимося помилки. Або коли моя сила просто вип'є тебе до кінця.

Рейка відвела погляд, відчуваючи, як до її щік підступає гаряча кров. Вона все ще не могла звикнути до цієї нової, майже тваринної близькості. Рен більше не був запечатаний у клітці. Він був тут, у її просторі, і кожен рух його тіла відгукувався тремтінням у її власному серці.

— Я знала, на що йшла, коли підписувала контракт, — твердо відповіла вона, підходячи до вікна, за яким колихалися фіолетові квіти. — Магія клану навчила мене контролювати свої резерви. Я втримую твою силу.

— Ти лише думаєш, що контролюєш її, — Рен опинився позаду неї так швидко, що вона навіть не встигла здригнутися. Його гарячі долоні лягли їй на плечі, спускаючись нижче, до ліній ключиць. Рейка затамувала подих. Його дихання лоскотало її шию. — Контракт крові — це не про контроль, Рейко. Це про повне підкорення. Ти віддаєш мені себе, а я даю тобі весь цей світ.

ІІ. Перша іскра пристрасті 

Вона хотіла вирватися, але його хватка була занадто владною, а тіло зрадницьки відмовлялося слухатися розуму. Натомість Рейка повернула голову, і її губи опинилися всього в кількох міліметрах від його губ. В її очах палало обурення, змішане з чимось новим, небезпечним — жагою, яку вона так довго пригнічувала в собі.

— Ти занадто багато на себе береш, шікігамі, — прошепотіла вона.

Рен замість відповіді низько загарчав — цей звук вібрував у його грудях, мов далекий грім. Він різко розвернув її до себе обличчям і притис до стіни. Його поцілунок цього разу не був караючим, як під час битви. Він був глибоким, палким, наповненим ароматом дикої гліцинії та солодкого гріху. Його язик обпалював її рот, а гострі зуби злегка прикусили її губу, змушуючи дівчину тихо зойкнути.

Рейка відчула, як її пальці самі собою вплітаються в його довге сріблясте волосся. Весь її суворий світ, усі правила виховання Цучімікадо розсипалися на попіл під цим натиском. Вона відповідала на його поцілунок із тією ж пристрастю, яку стримувала роками. Це було божевілля, це було прокляття, але цієї ночі занедбаний маєток став їхнім єдиним храмом, де не існувало законів людей чи духів.