Про мову і любов

– Тлумач і розмовляв, уникаючи довгих, насичених порожніми словами періодів. Спілкувався повсякденно-простою мовою, короткими фразами. Він був, як я вже казав, циніком. Проте, потрапляв у демагогічне спрощення питань, над якими він розмірковував спілкуючись з іншими. Він не завжди був переконливий у своїх роздумах. Однак його щирість виражалася переконливіше і тактовніше, ніж це могло б висловитися в якихось патетичних фразах про любов до батьківщини. Особливо щодо тамтешньої війни. Адже цієї війни можна було уникнути... – Фріц дужче дихає через свою сигару, – сам факт, що вона вибухнула лежить і на совісті кожного… Коли його докоряли, він говорив, що може він дивиться на це питання і невірно, але діятиме відповідно до того, як він на це дивиться. Взагалі він намагався перевести тему на якісь вищі парадигми. Говорив начебто не про кризу суспільства, а про крах мистецтва. Мовляв, мистецтво нехтує ідеалами добра, людяності, справедливості... А звідси всі біди... Навіть включаючи сімейні трагедії. Коли, не витримавши вульгарного виховання, люди перетворюються на вбивців...

– Що таке парадигми, – бавиться Паулінхен, – що?

– Приклади, яким слід і треба наслідувати всім.

Депутат знову заплющує очі. І тремтить в них, зволожених, сонця свічка.

– Ти плачеш? – смаглява рука Паулінхен тягнеться до його лиця.

– Ні, – всміхається дід, – це смарагди від променів. Я трохи зімлів під сонечком, сонечко моє. Аж сон намарився. Яскравий такий…

– А якого кольору, – запитує Паулінхен, – якого?

– Такого золотистого, мов килим. А по ньому узори, срібні. –  всміхається дід і шкірить жовтаві, аж коричневі від табаку зуби…