Нестерпно

– Людині артистичній, облагородженій літературою і освітою нелегко в цьому світі. У світі політиків навіть нестерпно. Після тієї зустрічі у фонді Аденауера він став замкнутим. І на людях, і в особистому спілкуванні. Причина, напевно, у тому, що звикаючи висловлювати себе символічно, тобто під впливом тієї самої високої літератури, він втрачав смак до особистої товариськості. І саме це викликало нову хвилю інтересу до нього.

Він знову був у центрі уваги. Його розглядали. До кожного його слова дослухалися. Хто тільки не хотів познайомитися з ним. Це було мов друге пришестя. Я не здатний висловити, які почуття або яке сум'яття почуттів викликало це в мені... У мене, навченої життям і досвідом людини. Розумної, іронічної, освіченої, розпещеної суспільним і службовим становищем, багатством врешті-решт... І в мені прокинулося дивне відчуття. Уявляєш, Паулінхен, у мені пробудилася заздрість… Мені не хотілося ділитися нашими спільними здобутками… Ні з ким. Навіть із тлумачем. Власне, хто такий той тлумач, втішав я себе – просто офіцер зв’язку. А я головний. А всі знову тягнуться до нього.  Я, наче, ревнував його до моєї слави…

Фріц помовчав. Подихав дужче через свою сигару.

– Все можна купити у цьому світі, Паулінхін, а заздрість слід заслужити. Заздрість, кажуть скандинави, сильніше за статеву тягу…

Небо вкривалося білими хмаринками. Вони поволі пливли дальніми обріями. Пливли ближче. Наче їх хтось підганяв.

– А тлумач бажав, як і раніше, діяльності. Діяльності нової. Бо ж належало йому бути самим собою. Адже він створив безліч подій і пізнав багато людей. Людей... – Фріц замислюється й усміхається, кисло, – в основному... Тут у нас – пихатий і хвалькуватий народ. Там такий саме плюс жадібний до подачок, а інколи й позбавлений гідності... Але й тлумачу було не легше. Через нестачу явної терпимості й бездумності, що виникла в ньому, якоїсь навіть нервозності,  він не дозволяв уже нікому зблизитися з ним, навіть самій доброзичливій людині. Не міг уже порозумітися і я з ним. Завдячував він цим  нелегкості своєї вдачі. У нього навіть і прізвище означало: той, що потрапив у немилість..  У спілкуванні з людьми він відчував тепер себе позбавленим почуття своєї цінності. Коли хтось із співрозмовників відволікався від теми, тлумач замовкав. Це викликало змішане відчуття. Від здивування до образи. А бути причиною змішаних почуттів – це ознака особистості. Хто ніколи не викликає сумніву, здивування, хто не вселяє своєрідного остраху, той, люба Паулінхен, дурень, пустушка.