Спілкування у фонді

Він спілкувався з людьми просто. Перебував у непохитній впевненості, що мистецтво поведінки мусить зараховуватися до природних і насущних занять. Занять кожної людини, що поважає себе.

А ось політика... Політика не займала його зовсім. Нажаль. Як я його не обробляв… Я ж на ній собаку з`їв. І навіть Карл пропонував йому стати бургомістром. Бургомістром там, на його батьківщині. Це зробити тоді було нескладно… 

Парламентар Льовен влаштував зустріч у тамтешньому відділку фонду Конраду Аденауера.  Ми прилетіли Люфтганзою екстра-рейсом. Нашу групу підсилили держсекретарем. В аеропорту тлумач зустрів нас. І нас зустрічало авто посла. І ми поїхали на ту зустріч…

Представник не збагнув, що тлумач не з наших. Прізвище його не виділялося слав`янизмом. Тож розпатякував про те, як готували нових тамтешніх політиків. А готували їх майже силком. Бо ті перебували мов павуки в банці. Кожний хотів бути головним… Доводилося їх возити у Німеччину. І не тільки на співбесіди…

Я бачив, як марніло лице тлумача. Я зрозумів, що наше бюргерське сумління змусило його побачити щось двозначне... А політичні впровадження – навіть глибоко підозріле. Розмова та викликала не просто його побоювання, але відторгнення... І виникла в ньому якась внутрішня відстороненість. Я б сказав – огида…

Так втрата вже звичної німецької точки опори, породила у ньому одночасно і відчай, і потребу в якійсь новій опорі... Тоді, саме тоді він вирішив шукати нового для себе діла...