Ідеали

Тлумач жив прихованим відчуттям тимчасовості. Тимчасовості лету невідомо куди його життя і пристрастю до літератури. Він довго перебував у сутінках цієї невідповідності…  Йде і проходить життя. У цьому не було сумніву. Він відчував, як буяють у ньому молоді сили. Сили завзяття і якогось бойового духу. Вони наповнювали і навіть розпирали передчуттям відповідальних подій. Подій, сповнених неупередженості та сяючих ідеалів.

Література, справжня, невигадана здавалася не у безлічі знань, а тій впевненості, з якою мистецтво взагалі зараховувалося ним до найприродніших занять, насущних і важливих.

Цим він жив…

А для його оточення такі думки були чужими.  Для нього ж – звиклого жити цілком заради своєї завзято вимогливої мети, зовнішнє оточення означало не так вже й багато. Саме так він вивчав себе. Тренував. Не прив`язуватися до друзів, мов теля на вервечці…

Для цього потрібні сили. Сили, воля та дія.  Дія, у якій людина і може пізнати себе. Так він і почав писати. Писати наскільки можна щодня, неодмінно в ранкові години. Другу половину дня – читання. Читав багато. Читав повільно, вдумливо. Робив виписки, розмірковував. Аналізував. Так і виробилася звичка до плідного освоєння чужого добра, духовного... І він думав: невже я покликаний лише до постійних зусиль, а не народжений для них... Та, для чогось я це роблю. Мене ж ніхто не примушує.

З роками ця звичка зробилася другою натурою. І вона додалася до інших здібностей. Він умів співати, грати на піаніно, імпровізував на гітарі. Декламувати на пам`ять безліч віршів... Та мало ще чого він умів.