Зерна

– Він сіяв зерна простоти і правди. Як це не високопарно звучить, але так. Турбота за справу і щедрота були його друзі. І ще – злий вогонь до нероб. Вітри, казав він у тому степу, намагаються обігнати світи… Але людина сильніша. Адже і найменша її волосина полишає тінь… Не в кожного з роками збережеться свіжість ліричного почуття. У нього зберігалося. І воно було чуже риторики, зовсім.

– Що таке риторика?

– Мистецтво якісно висловлювати думки, - ввічливо всміхається дід, - я вже казав, тлумач цікавився літературою. Навіть жив нею. І, звісно, таким знанням нашої мови він завдячував книгам. Але його жага до стародруків дивувала. Наприклад він їздив у Ксантен. Там заприятелював із букіністом. У того зберігалися листи Германа Гессе.

– Хто такий той Герман Гессе?

– Був, Паулінхен, такий письменник, знаний. Так от, тлумач перечитав їх, всі… Уявлаєш?  Це так вразило власника листів, що він подарував одного тлумачу. Той привіз його на свою батьківщину. І хотів подарувати одному із тамтешніх літературних музеїв. А ті відмовилися… Він був шокований… Ех, – пустив мереживо диму Фріц, – йому було важко вибиратися із лабіринту власних уяв…

– Що таке лабіринт?

– Дуже складна споруда із якої тяжко вийти, – попихкуючи теплим тютюном, викладає старий, –  а музеї тлумач любив. І декілька років був музейником. Написав ряд наукових статей. Видав книгу про їх самого значущого поета Тараса Шевченка. Видав тут, у Німеччині. Його запросили тоді до Англії. Він і поїхав із видавцем.  Перепливли вони паромом Ламанш. А на кордоні виявилося, що у нього не було окремої візи для Британії… Уявляєш, його закували в кайданки. І депортували до Франції. Під охороною констебля… Він казав мені, що його розчарування Англією було схоже на небо, яке падало в море. Або на зерна, що впали на каміння… От бачиш, Паулінхен, – поклав дід сигару на попільничку, – як думки живуть своїми образами і своїм життям.

Сигара пускала ще поволі дим. І він пах кипарисом.