Нестача часу

Ти знаєш, – казав тоді тлумач, – що мене завжди обтяжує, так це жахлива нестача часу, аби посидіти разом у спокої й повільно подумати про кілька речей. Мені здається, що це мистецтво вгадувати час, вимерло назавжди.

Я стояв і слухав, довірливо.

– Мабуть, вимерло назавжди, – говорив тлумач, – зараз майже не залишилося таких лайфстайл-артистів, які на відповідне запитання з відвертою ввічливістю відповідають: «Так, заходьте, у мене є час». Я не знаю, що стало причиною браку часу і якими засобами можна хоча б надолужити його.  

.– Так,  – мовив і я, –  раніше у людей було більше часу один для одного. Шкода, що ми так швидко прощаємося. На вулиці.

Було холодно і вітряно. Просто міцний обмін рукостисканнями, і знову кожен йде своєю дорогою...  

І депутат Ландтагу  побачив той пізній вечір. Та вже й не так вечір, як то була тиха, прекрасна зимова ніч із легким місяцем... І вони поїхали на машині до дитячого притулку. Три вікна на першому  поверсі ще світилися, але ворота у двір були вже зачинені... Даремно стукали... Шкода, затрималися. Але... Тим не менш, це була гарна година. Як то кажуть: «Не плач, що минуло, а радій, що було».

І Фріц пригадв як потім довго сиділи вдома у вітальні тлумача. Розмовляли, пили, сперечалися. Були зворушені.

Його подарунки, моє вино та старовинний "Ханнен". І це незважаючи на всі наші протиріччя... Зупинася трохи час! Хоча б хвилина. Ти  така прекрасна! Як волів старий Гьоте...

Я живу, не знаю скільки.

Я вмираю і не знаю коли.

Я їду і не знаю куди.

Я здивований, що я такий щасливий...