Останній тлумач
Спів пам`яті
Спів пам`яті
Депутат, цей старий дід ніяк не може стримати посмішки.
Паулінхен підстрибує і співає. Співає тоненьким голоском. Співає вигаданого самотужки віршика. Вона віршує…Вона не амюзант, як він… У ній живе музика…
– Отакої, – сміється він. Усмішкою широко, доброю. І раптом згадує, як там, у степу декламував тлумач…
Ми чуєм звуки музики нетлінні
Світів людських і далей незбагненних.
На свято чисте ми скликаєм тіні
Святих часів, часів благословенних.
І таємниця формул тих магічних
Чарує душі, мерехтить у слові
І вічний світ у втіленнях невічних
Перекладає в символи чудові.
Вони бринять так ніжно і мінливо,
Звертають нас до істини обличчям.
І з цього кола випасти можливо
Лише у центр найглибших втаємничень.[1]
– Хто це написав? – спитав тоді його Фріц.
– Герман Гессе. – відповів тлумач.
– Як ти їх заучуєш?
– Справжню поезію не заучують, – посміхається тлумач, – я запам`ятав її, напам'ять.
І посмішка знову оселяється на обличчі депутата Ладтагу. От, – думає він, – і я ж запам`ятав, не заучуючи… Він оглядається. Але стоїть лише прозоре мовчання. Осіннє, ще тепле…
1. - переклад Л.Костенко.
#1085 в Сучасна проза
#423 в Фантастика
#64 в Антиутопія
Відредаговано: 10.01.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
