– Переклад, – казав тлумач, – це не передача значення кожного слова. Це побудова нового речення. Абсолютно нового, з урахуванням особливостей мови. У синхронному перекладі ще враховуючи емоцію. Тут важливо знайти еквівалент думки. Буквального перекладу я уникаю, як правило. Особливо намагаюся правильно замінювати ідіоми. Це розвиває мислення. Надає особливого інтересу. Навіть азарту. Колись давно, я силився навіть уявити образно те, як висловлена чужа думка... І, часто вона абсолютно незалежна від подібного смислу тої мови, на яку перекладаєш... Це дуже цікаво. Хотілося перевершити самого себе. Так і розвивався… Тепер, все йде автоматично… Як казав вже тобі, – тлумач клацає двома пальцями, – переключив тумблер і готово…
– Так просто?
– Звичайно, – посміхається тлумач, – ти ж розумієш, що рідна мова за своєю природою ворог іноземної... Ворог, яким потрібно оволодіти. Рідна мова нав'язує свої звуки. Тягне у прірву своїх конструкцій. Це нищить красу перекладу... І давати тут слабину не можна. Я подолав це найпростішим чином.
– Яким?
– Екстенсивним, – мружить очі тлумач, – читанням. Читанням у великих дозах!!! – І він знову посміхається… – Так і відбувається відчуття мови. І затягує, жадібно. Туди, до нових глибин її океану, невичерпного…