Дух і матерія

– Він був, – сказав Фріц, – вільним, завжди.  А звільняти може лише дух. Матерія може поневолити. Їй притаманні почуття голоду, болю. Хоч він і жив у глибинці, провінційна відсталість його не торкнулася. Я бував у різних будинках та квартирах тамтешніх людей. Людей різного рангу та матеріального стану. Ніде не бачив на стінах картин. Тільки у тлумача... Причому шикарні акварелі. Яскравий живопис. Ні в кого не було стільки книг, як у тлумача.  Низький рівень культури боїться книжок, – казав він мені. І, дійсно, так і усвідомлюєш людину.

– Ти перечитав їх усі? – запитав я, роздивляючись вперше його житло.

– Майже, – відповів він. І додав, – коли читаєш книгу, хочеться іі збагнути. Збагнути абсолютно. Тож, читаю не так швидко. Часто повертаюся до вже пройдених сторінок. І посперечатися з автором теж не завадить, – посміхнувся він.

– Посперечатися? 

– Краще бути незадоволеним Сократом, ніж задоволеною свинею, -– іронізував тлумач.

Я дістав з полиці книгу. Такий добрячий фоліант у п`ятьсот сторінок, цеглина. Виданий у Цюріху ще 1927 року. Рене Міллер «Святий чорт». Книга ця про Распутіна. Розгорнув. Із шмуцтитулу на мене дивилися очі головного героя. Очі, майже божевільні.

– Гарне видання, – мовив тлумач, – рідкісне, правда? Й написано оригінально. Про життя, кохання, революцію, і церкву. Саме відтоді у нас почався відхід людей од церкви.

– У нас теж, – сказав я, – уходять люди звідти.

– У вас, – ставив книгу на полицю тлумач, – аби не сплачувати конфесійні податки.

– То так, – погодився я.

– А тут, – тлумач розвів руками, – відхід із церкви народу – це розплата за догідництво можновладцям та відпадіння церковників від правди. Особливо, коли почалася війна на Сході… Священики взялися благословляти на бійню. І з цього боку і з того. Не лишилося й сліду від Христових заповідей. Не прокляла жодна конфесія війну…

– Це можна зрозуміти, – мовив я, – такі реалії. І попам теж треба їсти. Сім`ї свої годувати. Вони ж живуть людським життям.

– Реальні факти життя священиків, – поправляв тлумач книги на полиці, – чи відповідають вони подобі божій?

– Тут, – не здавався я,– чисто інтереси виживання плюс патріотична антропологія.

– А що, – запитав він поспіхом, – патріотична антропологія сильніше за людську? Антропологія – це ж розвиток. Який же розвиток? Священнослужитель у моєму розумінні – людина сердечно врівноважена відмінним знанням Святого письма й досвідом душевної праці. А ще, як ти кажеш, приплюсуємо до цього переживання… У критичні часи – переживання веде до практичного втілення серйозних пріоритетів, життєво важливих. А пріоритети християнства, коли не помиляюся, вимірюються достатністю богом даного життя та спроможностями переживати його радість.  Одного єдиного життя! Тут. І так само там, – тлумач підняв очі до стелі.  

– Тут, – мовив я, – подвійність свідомості.

– Ах, – відмахнувся він, – облиш! Особистій духовності повчають євангелії. Тому і церкві євангелісти віддають другорядне значення. Найважливішим залишаючи істинно духовне життя людини. Це єдине і божественне в ній. А що нового у творчому житті церкви? Нічого. От і перетворюємося ми на нігілістів, апокаліптичних...

– Це якась есхатологія, – посміхнувся я.

– Есхатологія…, – похитав тлумач головою, – одкровення про кінець світу і наступ царства божого... Це ж теж звернення до майбутнього. Кінець якого світу? – він зробив здивоване обличчя, – кінець світу потворності і настання світу краси. Це вже було у Достоєвського «Краса врятує світ»... Не те треба людям нині. Напруга духовного шукання правди життя невигубна. Навіть під час війни… Переживання кожної людини ось про що забули святоші… Як подолати дисгармонію. Як вселити гармонію людини із людьми…Тут, хіба що втішить англійське «experience» як  переробка досвіду. І то не підходить. Адже це  не семантика. Не правила про вживання розділових знаків… – тлумач знову посміхнувся, але вже по-доброму, – та й розділові знаки у нас і у вас різні… Давай ви`пємо кави, або, може, щось і кріпшого, а? І ти запалиш свою сигару, як трубку миру. Та поганяєш чортів. Бо у мене в хаті ще ніхто не курив....