Про вчителя

– Я віддав школі, – гортає Фріц сторінки «Штерну», як сторінки пам`яті, – більшу частину життя. Звісно, без школярства… Хоча? – він замислюється, – то теж роки праці. Скільки сил віддавалося латині та грецькій… Нині про це й не розповісти. У ті роки відносини між учнями та вчителями базувалися на підпорядкуванні перших другим, беззаперечному. І це, зізнаюся, було правильним. Не дай боже захворіти… Пропустиш тиждень і хоч вмирай. Самотужки не надолужити. Доводиться наймати приватного реперитора чи старшокласника. Аби вправитися. Зате, – він посміхається, – і я підробляв. Повчав нетямців та прогульників. Тоді то були добрячі кишенькові гроші. Тож і вчився сам, і вчив інших. Певно це й привело до того, що я став педагогом… А згодом взнав, що й тлумач викладав у школі. Він сам про це не казав. Та одного разу мене із колегами приймав тамтешній олігарх.

– Хто такий олігарх? – цікавиться паулінхен, – хто?

– Багатій, який не може пояснити чесне походження своїх статків. Підкурює сто доларовими купюрами свої сигари. Сигари довші за мої, уявляєш! Там таких жиганів більше ніж у нас. Хоча народ бідує.

–Аль Капоне?

–Щось таке. Так от, сидимо ми у нього в гостях. Стіл ломиться від напоїв та страв. Промовляють тости. По черзі. Там без цього не п`ють. І встає така красуня. А там, в тій країні безмежних ланів Паулінхен, всі жінки красиві. Я не бачив несимпатичних, взагалі. Піднімається дочка того олігарха. І говорить, а тлумач перекладає. Я, каже вчила в школі дев`ять років німецьку мову. Та не розуміла в ній нічого. Як та тьолка. Аж раптом з`являється у нас новий викладач. По заміні. Його попросили. Бо вчителька пішла у декрет. Взагалі то вона викладала географію, але й німецьку… Так от новий вчитель навчив нас, за пару місяців. Навчив не тільки читати й розуміти те німецьке читане, але й розмовляти… Потім та вийшла на роботу. А його звільнили… Але й досі я читаю німецькі книжки. Бо він їх дарував нам, учням. Тим самим заохочував до знань. Де він їх брав? Не знаю. Мабуть, сам купував, у столиці. У нас, на периферії їх не було. Самі підручники. От, напишеш контрольну на п`ять – дарунок… І раз, ця красуня виходить з за столу. Граційно, мов пантера перед стрибком. Підходить до толмача. Довго дивиться на нього своїми очима, синіми мов нагріта сталь. І каже, німецькою мовою: «Я пропоную тост за тлумача! Адже тим вчителем був він…»