Справи і бухгалтерія

– А справ тоді було багато… Тлумач організовував не тільки взаємні поїздки та гастролі хорових колективів. Їхніх до нас. Наших до них. Створював і втілював оригінальні проекти. Ми спільно ремонтували лікарні, стадіони, дитсадки, бібліотеки, дитячі майданчики. Будували готелі, деревообробні підприємства, навіть церкви.  Він вдало влаштовував футбольні змагання, культурницький обмін між молоддю, лікарями, поліцією, пожежниками, вчителями. А які шикарні екскурсії,  а спільні пікніки… Ех, – зітхає депутат. Знизує плечима. Розкурює нову сигару...– я вже і не кажу про гуманітарні транспорти. Їх було понад сотню… Зпочатку постачали витратні матеріали, здебільшого одяг, медикаменти, продукти. Адже їжа – теж витратна. І здоров’я витратне. І життя витратне! Було, було… –  і нема.

 Фріц замовкає знову. Наче поринає у те своє мочання. Дихає так, наче йому забракло повітря.

– Життя, – повертається він до розмови, – найцінніше з усього, що є на світі. І завдяки активності тлумача, мені вдалося переконати німецьких лікарів рятувати життя хворих тамтешніх дітей. – Фріц крутить в руці свою сигару. Наче не наважуючись ії допалить, –   Так мало сказано: одне речення! А скільки за цим стоїть! Скільки людської доброти і людських зусиль відповідають в реальності цьому реченню!

Настає мовчанка знову. Мовчать всі. Навіть Паулінхен сидить неворушиться. І дід сидить  ні пари з вуст, дивиться у простір неба дивним поглядом…

– А ще, – підносить  до своїх губ сигару дід. Але не палить. А дивиться на неї. Дивиться, наче бачить її вперше, – ми надсилали продуктові і речові посилки конкретним людям. Тим, хто в роки війни насильно був вивезений до Третього рейху… Боже, скільки таких людей було ще живих тоді… А посилки від німецьких солдатських вдів для їхніх солдатських вдів ми розвозили з тлумачем разом. Розвозили по домівках самі…  Він про це написав. Зігрід, – звертається він до дружини, – а принеси но, будь ласка ту книгу. Вона там, на полиці.

– Де саме? – кладе свій недопалок «Кемелу» у попільницю Зігрід. Підводиться.

– Там, біля шухляди. Де і моя чорна бухгалтерія. Ти ж знаєш.

– Що таке бухгалтерія, – подає нарешті голос і Паулінхен, – що?

– Ах ти, будь ти не ладний! – прихиляється до онуки дід, – то така господарча книга...