–Талант володіння чужою мовою, Паулінхен, – каже дід, – дар природи. І дуже рідкісний. У мене, наприклад, його немає. Хоча можу трохи англійською... Та це буде вимучена говірка. І лише у безвиході... У рідній мові звукова та смислова сторони становлять єдність. В іноземній – вони мусять стати єдністю. От тлумачу це вдалося. Він поясняв свій феномен тим, що навчився відтворювати послідовність звуків німецької мови. І досяг злиття звукових і мовних образів у своїй голові, до автоматизму.
– Це як? – запитує Паулінхен.
– Хм, – дивиться Фріц на небо. Наче щось там вичитує, – я теж тоді його запитав. І знаєш, як він відповів?
– Як?
– Мені, – каже, – все одно якою мовою говорити. Я наче перемикаю якийсь тумблер. Клац – і вже думаю на тій мові… Хоча, міркують, що це не можливо. Що кожна людина думає материнською мовою… Як правило. Але ж немає правил без винятків. У мене не було практики мовлення. Але я багато читав. Читав, як скажений. Багато перечитував. А чим більше разів читаєш ту саму книгу, тим більше доповнюєш і навіть передбачаєш слова, вислови, ідіоми. Зрештою те передбачення і доповнення розвивається настільки, що перестаєш і помічати, що читаєш книгу іноземною мовою. Адже слова можна розуміти, коли їх вживаєш. Тут мова не грає ролі. Тільки часте вживання слів - ключ як до розуміння, безпосереднього, так і до висловлювання думок, чіткого. Та що я тобі розказую. Це ж ази. Ти, – каже, – і сам знаєш. Мова – це органічне ціле. У ній кожна частина пов'язана з усіма іншими. Пов'язана найтіснішим чином. Що називається «нерозривний зв'язок». Зрозуміло, – зітхав і тлумач, – повне злиття, грамотне і величне – ідеал ... І, як всякий ідеал, недосяжний. Але, – мружив тлумач свої карі очі, – він вартий того, що б до нього прагнути ... Ось тут і допомагає тумблер, – шуткував він.
– А що таке тумблер? – смикає діда за рукав онука, – що?
– Перемикач такий… Зараз їх вже рідко де побачиш…