Останній тлумач
Вечір у бістро
– Я п'ю, – виголосив тост тлумач, – отже я існую. Найкраще свято, говорив приснопам'ятний Еразм Ротердамський, – пиятика. Застільні обряди, цей чудовий дід, цінував особливо високо. Бо, жоден не народжується без недоліків, панове. І це слід поважати. Адже демократія це не повага, а толерантність.
– Добре сказано, – підтримав я тост, – але як би не стати нам тут у вас алкоголіками?
Усі засміялися. А тлумач пояснив.
– Алкоголізм, – розвів він руки, – боягузливе пристосування до ненависної дійсності у феодально-поліцейській державі. А ми живемо у державі національного розвитку демократії. Перманентного розвитку. Я вам зараз цей перманент і продемонструю, образно. З цими словами він підвівся з-за столу. Підійшов до піаніно, що сумувало у кутку закладу. Відкрив його кришку. Сів на стілець, що крутився. Сидячи вже на ньому, обернувся до нас. Уклін голови. Ще оберт до інструмента. І заграв. Заграв так, що всі рота відкрили... Так, він умів грати...
Граючи наче граючись, він пускав довгі гліссандо. Причому обома руками з різних боків клавіатури, одночасно. І вигукував мелодійні фрази. Гучно та красиво. Публіка втискалася у свої стільці. Всі принишкли.
– Він же матюкається, – сказав мені Карл, – Так, ловко як наш Томас Улікс, п'яним за церковним органом. Під час меси...
#774 в Сучасна проза
#269 в Фантастика
#28 в Антиутопія
Відредаговано: 23.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
