Мерська політика

У спогадах зростало, здавалося депутату Ландтага, його серце. Сердце людини. Тут вже  не було позерства. Спогади пам'яті, говорив тлумач, непідкупні та не продані як совість справжнього поета... І Фріц поринав у них, наче в океан. І каяття і докори тут уже були звернені до самого себе… Ось вони знову мчать дорогами країни тлумача… Ні, тут вже як у біблії, дорога мчить їм на зустріч…

– Триста сімдесят кілометрів за секунду, – надавив педаль акселератора тлумач, – рухається сонячна система щодо галактики... А там існують і небесні тіла, у яких радіус кілька мільйонів кілометрів…

– А це до чого? – перепитує Фріц.

– Масштаби… – відповідає тлумач, – важко уявити, правда? А що ми в порівнянні? Пил…

– Ха, – усміхнувся і Карл,  сидячі поруч із ним, – коли узятися за теорію великого вибуху погані і побазікати ще про бачення бога, то пірнемо у золотий вік космогонії. І не винернемо.

– Тож, - каже Фріц, - давай не полінуйся. І винерни із сплячки волі. Ставай мером. Ми допоможемо. Зараз все можливо. Утвори партію. Я дам тобі зразки. Поділюся таким досвідом, що куди там іншим…

– Набереш, – втручається знову Карл, - набереш молодиків. Їм треба випустити пару. І зачинай піддавати сумніву різні догмати. Ліворуч і праворуч. Тут взірцем тобі ренесанс.

– Да, – хитає головою тлумач, – здається у сто тисяч жертв обійшовся той ренесанс. І лише внаслідок лютування католицької церкви...

– Які тут жертви – у тебе ж природній дар до повчання, не псуючи собі репутацію. А ми надамо і правила загального випуску пари.

– Ти ж поет, – Карл усміхається, – як каже наша бургомістриня. А в поезії більше мистецтва, ніж чесності... – Карл усміхається ще ширше, – і не тільки для спокуси юних дів. І я сумніваюся, що б хтось це засудив.

– Ви шуткуєте, – поправляє окуляри тлумач, – зв'язок з нашою реальністю у вас досить хиткий. Ви хочете, аби я став іграшкою у ваших руках?

– Ризик, – заперечує Карл, – невід'ємна частина роботи. А коли робота поглине, все інше буде по боку.

– Знаю, - каже тлумач, - відчути самому завжди краще, ніж зі слів інших. Але, аби щось отримати, слід щось втратити. І тоді настануть тріумф і розпач. Першого, як правило, мало, другого більше... Дійсність химерніша за будь-яку вигадку…А зрада своїх поглядів аж ніяк не вгамує свободи.

Вздовж дороги розкошують поля. На них ще не збирали пшеницю. І вона дибиться біло-жовтими хвилями. І нема тим полям ні кінця ні краю. Здається, колоски гомонять між собою. Немов шум їхніх голосів, нечутний, але чутливий навіть через автомобільне скло, долає простір між цілими світами. І десь там, з вікон не видно, за сто п`ятьдесят мільйонів кілометрів від землі їх слухає сонце…