Бути мером

– Якось ми їхали із аеропорту. Я прилетів тоді із Карлом. Віз нас тлумач своїм авто. Тоді теж стояла така осінь. –  Фріц повільно обводить поглядом свій двір. Дивиться у небо. Зітхає. – На дорозі валялась якась дошка. Вона була брудна, промасляна. Мабуть, впала з якоїсь вантажівки.  Так от тлумач зупинився. Пішов, підняв і прибрав її геть, у кювет.  

–Тобі треба стати мером, – сказав йому Карл, коли той повернувся і ми знову рушили.

– Чому? – спитав тлумач.

– У тебе хист до порядку. Ти не гребуєш брудною роботою.

– Це зробив би кожний нормальний водій, – відповів тлумач.

– Але ж не зробив ніхто до тебе, – втрутився у розмову і я, – а розпізнати істину можна за її простотою та красою. Тут і нема над чим ламати голову.

– Я подарую тобі, – сказав Карл, – крутий Мерседес, якщо ти станеш мером. І ти будеш їздити у ньому містом. І кожного ранку, тикатимеш пальцем у непорядок. Вказуватимеш своїм підлеглим що і як треба зробити. Прямо на вулиці… І цілий день твоїм містом буде їздити твій Мерседес. Крутезне авто із завішаними вікнами. Звісно, тебе у ньому не буде. Їхатиме сам водій. Але мешканці знатимуть, ти не спиш. Ти не відсиджуєш свою легітимність у кабінеті. Ні, ти дбаєш про порядок. І ти дійсно дбатимеш. І всі це бачитимуть. Бачитимуть на власні очі, як ти тикатимеш пальцем у непорядок, який треба усунути. Негайно!

Карл підвищив свій голос. Але не командно, артистично. Він це вмів. Вмів підносити свій голос, говорячи при цьому пошепки…

– Це правильно, – озвався я знову, – у Німеччині існує закон розбитої шибки. Коли хтось десь розіб`є вікно чи ліхтар, його слід замінити новим. Замінити у той же день. Негайно! – підвищив і я свій голос, – інакше другого дня буде розбито дві шибки і два ліхтарі…