Життя-театр

Життя-театр

–Взагалі, – дивився Фріц кудись за обрії, – лідер повинен бути переконливим. І на верхівці держави, і на нижчих її щаблях. Тут із цим проблема…

– Лідер… – обізвався тлумач, – таким він виявиться тільки тоді, коли буде самим собою. Кожен з нас, – посміхався він, – для іншого вартий театру, набитого під зав*язку. А тут й поготів. Як казав наш перший президент «маємо те, що маємо…»

– Це трюїзм, – посміхнувся й Фріц, – причому якийсь кволий. Інтелектом тут не пахне. Хіба що емоцією безпорадності.

– Здібність впливу на своє емоції, – казав тлумач повільно, наче через силу, – та на емоції інших називається емоційним інтелектом. Так нас навчали професори. Казавши, що лідерство, тоді це називалося керівництвом, і базується на ньому. Саме воно зміцнює почуття власної гідності. Причому «власної» у всіх значеннях цього слова. І така людина випромінює енергію та ентузіазм. Так мобілізуються інші до дій. Тут, – тлумач знову посміхається, – як у театрі. Коли режисер лідер, актори розкриють свої таланти. Постанова буде що треба! Але, – він стиснув плечима, – режисер не тримає своїх емоцій під контролем. А політики?

– Зараз нам не можна! – повернув свій погляд на тлумача Фріц, – це раніше Гітлер та Муссоліні практикували. Їх підтримував плебс… Але, чим все скінчилося, відомо…

І Фріц перетворився із людини в політика. Перед тлумачем тепер стояв депутат Ландтагу. Його підборіддя задерлося вгору. Його очі примружилися, пустивши купу зморшок на все лице. І мигцем глянув він на співрозмовника, не на друга…