Останній тлумач

Вікно

То був один із тих моментів, що й тепер, стоїть у моїй вже старечій пам`яті, як освітлене вікно… Такою булла тоді та новизна людської дружби, хвилююча… І стає радісно, що ми були разом. На початку славного шляху дружби. Дружби для людей. Радісно, що ми прокладали дорогу до цих от, сьогоднішніх днів. Світ ставав молодшим.

Ось минають роки. А мене все несе якась повінь пам'яті. Несе за безкрайнім часом. А краще сказати через рівнину безчасу. І правий був тлумач, кажучи що й часу нема. Варто нам згадати – і все вже тут. Тут і зараз. Живе, живе... І згадую його батьківщину. Там, чим рівніша рівнина, тим лютіше сонце... І лише диханням вітру можна втішитися. Воно там свіже! І вдень, і вночі. А вночі... Зірки, зійшовши оточують тебе кільцем... Їх світло ллється на квіти, на траву. І запахнуть квіти і трави, і увесь степ... І таїнству неба причетно все.

І все для тебе. І розум, і тіло, і душа – все-все у владі самого Бога.

Апальков Олександр

Подобається

#777 в Сучасна проза
#269 в Фантастика
#28 в Антиутопія

У тексті є: дух і матерія, екзальтація, людяність

Відредаговано: 23.11.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись