Розділ 100: Падіння

Систему неможливо зламати, просто перерізавши дроти. Її потрібно випалити зсередини. Разом із тими, хто створив її на людських сльозах і крові. І коли перед тобою падає останній заслін, ти розумієш: за твоєю спиною — смерть, а попереду — єдиний шанс повернути своє життя.

Денис і Максим стояли в тіні затопленого водою бетонного коридору, спостерігаючи через гермодвері, як останні найманці зачиняли вхід до центрального командного пункту. Часу не було — кожна секунда наближала стрілку годинника до опівночі. Вода вже досягала кісточок, холодна й брудна. Вони знали, що Робер Бастьян та його житомирський прихвостень Малик не зупиняться, поки не затоплять нижні яруси, знищивши докази, свідків і родину капітана раз і назавжди.

— У нас є тільки один шанс, — тихо промовив Денис, міцно стискаючи в руках автомат. На його обличчі змішалися краплі поту й дощової води. — Ти готовий, Максе?

Максим кивнув. Він тримав свою зброю на поготові, хоча внутрішньо відчував усю важкість того, що вони стояли на абсолютній межі людських можливостей. Цей підземний бункер не був простим сховищем. За цими залізобетонними стінами ховалися не просто гроші синдикату, а самі «ляльководи», які керували кримінальними мережами Східної Європи.

Безшумні хижаки

Двоє чатових біля броньованих дверей командного пункту стояли насторожі, тримаючи пальці на гачках автоматів. Проте, через шум води та гуркіт генераторів, вони не помітили двох тіней, які наближалися вздовж стіни. Денис і Максим підійшли безшумно, прослизнувши через ділянку, яка була освітлена лише червоним аварійним світлом. У цій справі вони були кращими фахівцями. Їхнє завдання — відкрити шлюз і підготувати все до штурму загону спецпризначенців, яких Томаш Новаком уже піднімав по тривозі.

— Ти перший, — прошепотів Денис.

Максим перехопив автомат зручніше і безшумно, наче хижак у нічних хащах, підкрався до першого найманця. Один блискавичний, точний рух ножем — і охоронець без звуку осів на бетон. Другого чатового Денис зняв у ту ж секунду, жорстко затиснувши йому рота. Шлях до термінала був вільний.

— Розбирайся з електронним замком воріт, щоб забезпечити нам прохід і шлях для евакуації дітей, — скомандував Денис. — А я перевірю, що всередині.

Максим миттєво витягнув інструменти, підключився до панелі замка і почав хакерську атаку, намагаючись обійти систему затоплення. Денис, своєю чергою, обережно привідкрив важку бічну стулку і ковзнув всередину командного залу.

Обличчям до обличчя з ляльководом

У напівтемряві великої зали, завішаної моніторами, стояло кілька людей. Це були офіцери приватної військової компанії Бастьяна і той, чиє ім'я Денис тепер вимовляв із люттю.

— Малик, — тихо, але так, що звук розрізав гул апаратури, промовив Денис.

Зрадник повільно повернувся. На його обличчі промайнула тінь здивування, яка швидко змінилася цинічною посмішкою. Він тримав у руках супутниковий телефон, на екрані якого світився виклик із Парижа.

— Ти справді вважаєш, що переможеш, капітане? — спитав Малик із єхидною посмішкою. — Ти, твій напарник і ваші дурні ідеї про справедливість... ви не маєте значення для таких, як Робер Бастьян. Ми — сильніші. За нами мільярди, за нами система. А ти — просто розхідний матеріал.

Денис підняв погляд на екрани. На одному з моніторів він побачив камеру з нижнього ярусу: його дружина міцно притискала до себе наляканих сина й доньку, а вода в їхній кімнаті вже піднімалася до колін.

— Ваша гра закінчена, — сказав Денис крижаним тоном. — Я ліквідую ваш синдикат. Усі ваші офшори, ваші корупційні зв'язки в міністерствах і шпигунські мережі. Томаш Новаком прямо зараз передає копії архівів Інтерполу міжнародній пресі. Це падіння вашої імперії, Малик.

Точка кипіння

У відповідь пролунала лише зловісна тиша. Малик зробив крок назад, ховаючись за спини своїх бійців. Це був сигнал. Один із найманців підняв важкий кулемет, і шалений вогонь розірвав простір командного пункту.

— Вони нас оточили! Димова завіса! — закричав Максим, вриваючись у залу і кидаючи гранати.

Розпочалася кривава, фінальна сутичка. Гуркіт пострілів, спалахи, крики поранених та дзвін розбитого скла моніторів заповнили бункер. Денис діяв на запредельних швидкостях — крок, черга, зміна магазину. У цей момент головне було не зупинятися, адже кожна секунда коштувала життя його дітям.

Малик спробував прорватися до запасного виходу, але Денис наздогнав його біля самих дверей. Зрадник вихопив пістолет, але капітан був швидшим — три постріли впритул прошили груди ворога. Малик важко впав на залите водою залізо, випустивши телефон із рук.

В ту ж секунду бетонна стеля здригнулася від потужного вибуху. Зверху, через пробиті перекриття, на мотузках почали спускатися бійці елітного українського спецпідрозділу «Альфа». Томаш встиг. Спецназ діяв чітко, миттєво дотискаючи залишки найманців.

Новий світанок

Коли стрілянина вщухла, Денис безсило опустився на одне коліно, важко дихаючи. Його бронежилет був посічений осколками, куртка пробита в двох місцях — якби не титанові пластини, вони з Максимом не вижили б цієї ночі. Це коштувало їм неймовірної кількості сивини та здоров'я, але вони зробили це.

Максим підійшов до головного пульта і з розмаху вдарив по зеленій кнопці екстреної евакуації. Екрани блимнули: «Слив води активовано. Двері сектору С-4 відчинено».

Через хвилину спецназівці вивели з коридору його дружину та дітей — мокрих, змерзлих, але живих і неушкоджених. Донька з плачем кинулася Денису на шию. Капітан вперше за довгі місяці заплющив очи та розслабився, міцно обіймаючи свою родину.

— Малик був правий в одному, — тихо сказав Максим, дивлячись на бездиханне тіло зрадника. — Вони не зупиняться. Париж і Бастьян усе ще там, за кордоном. Це лише початок.

Денис підвівся, тримаючи доньку на руках, і його погляд знову став сталевим:

— Вони думали, що керують світом із тіні. Але тепер я знаю: щоб перемогти ляльководів, мало просто вбивати їхніх слуг. Треба зламати саму систему. Ми повертаємося в Париж. Але цього разу — не під прикриттям. Цього разу ми йдемо як правосуддя.