Самотність Марека

— Мареку, чого ти…

Просунув обличчя через двері старший кочегар. Він знайшов хлопця забитого в кутку.

— Що сталося? Ти весь збліднів.

— Там був Рой. Він був живий і мертвий.

— Про що ти говориш?

Ілон присів до хлопця та поклав руку на плече. Він відчув прохолоду тіла, його тремтіння.

— В технічному коридорі хтось є, і воно вбило Роя.

— Рой в Миколаєві покинув дирижабль. Ти щось плутаєш, хлопчику мій, — розгублено мовив дід.

Старший котельні трохи зніяковіло обійняв Марека. Похлопав по спині.

— Синку, треба працювати. Кухня запрацювала. Треба підвищити тиск в усіх котлах.

— Але ж Рой. Я бачив його чітко. Мертвого, чи… не мертвого. І той монстр. Та моторошна істота. Яка ж вона огидна. Я не хочу виходити з кімнати.

Ілон мовчки піднявся. Подивився зверху вниз на хлопця.

— Ти втомився. Відпочинь трохи. Я попрошу Томаса тебе підстрахувати.

Марек наче не чув ніяких слів. Він продовжував сидіти на металевій підлозі.

Життя дирижаблі почало бурлити. Люди прокинулися, робітники зайняли свої місця. Загуділи труби, заскрипіли мідні пластини в кімнатах. Місцями, через вентиляційні проходи до Марека лунали звук топки вугілля. Хлопець почав приходити до тями. Побачений вночі жах перетворився в сумнівний сонний спогад.

Хлопчина підвівся з підлоги, обтрусився. Підійшов до дзеркала. Почав приводити себе в порядок. Натягнув кашкет, і після глибокого вдиху пішов працювати.

Гудіння зустріло Марека. Котельні пихтіли, наче навіжені.

— Нарешті, а то й тут ледь не здохнув. Не розумію, як ти встигаєш контролювати вогонь в котельнях. Здуріти, — мовив колега та поклав руку на плече Мареку.

— Ага, ніч була тяжка.

— Да-да, я чув від старого, що ти ніс якусь маячню про Роя.

Марек із подивом глянув в очі Томасу. Він говорив нормально, без зайвої агресії. Класичний Томас, що любить зашаритися з віником десь в коридорах першого рівня та не пхати носа до технічних коридорів.

Марек не почув нічого дивного, але серце в середині стиснулось. Грудна клітка заболіла. Він усміхнувся. Взяв мовчки лопату. Почав працювати.

Підігрів басейну на палубі, пекельна кухня та ще багато інших відділів перестануть працювати, якщо Марек не контролюватиме жар в котельнях. Пара циркулює в трубах, пихтить та виривається крізь найменші тріщини.

Години минали, але Марек не полишав думок про вчорашню ніч. Тиск в кожній печі стабільний. Старий кочегар інколи приходив контролював роботу. Ближче до обіду Томас заскочив до котельні та покликав Марека на обід.

Той закинув по кілька лопат чорного каміння, витер з чола піт. Пішов до кімнати Ілона, попередив про свою годинну перерву.

Із тяжким зітханням дід вийшов із кімнати. Помахав молодим хлопцям. Підійшов до першого лічильника. Обперся об стіну.

— Моя приготувала такі смачні бутерброди, — мовив із задоволенням Томас.

Хлопці сидіти за невеличким столиком. Через невелике кругле віконце в середину кімнати лилося сонячне світло. Марек заварив міцну каву.

— Томасе, а ти не задумувався над тим, чого на «Еребі» така сильна текучка робітників?

— Фо? — з набитим ротом перепитав хлопець.

— От дивись. Найстарішим працівником на борту дирижабля є Ілон. Весь час існування дирижаблів, цей дідок в небі. А от після нього вже йду я зі своїми шістьма місяцями.

— Я не розумію, до чого ти хилиш?

— Та до того, що на борту «Ереба» щось коїться.

— Мареку, гадаю, що ти перебільшуєш. Чого в котельні ніхто не затримується? — ковтнув половину котлети та продовжив. — Бо це пекельна, до дідька складна робота. Не кожний здатний годинами пихтіти в котельні, де така спека, що й чорту було б спекотно. Я не розумію, як ти ще не звільнився звідти.

— Я думаю, що річ в іншому. Вчора я точно бачив Роя. Я впевнений. Я не вірю, в те, що Рой просто втік з дирижабля в Миколаєві.

— Чого це? Я, наприклад, його прекрасно розумію. На землі простіше знайти роботу, яка не вичавить з тебе всі сили.

— Та я згодний, але він частенько говорив, що гроші йому конче треба. Пам’ятаєш? — сьорбнув кави Марек. — Знову ж, я його в технічному коридорі точно бачив. За перегородкою до вентиляції. Він там лежав.

— Мертвий? — різко уточнив Томас.

— Я… Я не знаю. Вчора багато чого дивного було. А ще я бачив якогось монстра.

— Мареку, схоже, що тобі треба відпочинок. Прибудемо в Одесу, підемо добряче відтягнемось. Я знаю цікаве містечко. А там може і з гарною мадам познайомишся, — витер рота серветкою Томас.

— Та ні, я впевнений, що то мені не примарилось. А ще… — Марек замовк.

Томас став зі столика та підійшов то невеликого умивальника. Відкрив кран та почав мити пластиковий контейнер.