***

Діана Ворон, заливаючись від сміху, пожбурила холодним сніжком у спину Лева. Він сіпнувся та, різко озирнувшись, кинув у дівчину сніговий снаряд; вона встигла ухилитися й показала хлопцеві язика, тож і Когут задоволено посміхнувся до самих вух. Але раптом Діана заверещала і високо підстрибнула на місці, витрушуючи пухнасті грудки снігу з волосся та з-за коміру. Франко, хапаючись за боки від реготу, вже валявся на землі, послизнувшись після епічного стрибка з атакою зверху. Долоні без рукавичок буквально закрижаніли, почервонілі пальці поколювало, але він не відчував холоду.

- Бррр, - затремтіла Діана, гнівно тупцюючи на місці та позбуваючись снігу. Вона обдарувала Чорного роздратованим поглядом і тільки-но відкрила рота, як він попереджувально скрикнув:

- Лежачого не б'ють!

- Не цього разу!

- Абрикосе, тобі кінець! - зареготав Лев, намагаючись втримати за плечі дівчину, що так жадала помсти.

- Я зроблю з тебе сніговика! - обурено вигукує Діана і сама не утримується від сміху, коли пальці Когута лоскочуть її по ребрах під еластичною тканиною синьої куртки.

Хапаючи ротом холодне повітря від сміху, вона вирвалася  та з оберту ляпнулася прямо на Франка, що саме робив спробу піднятися.

- Йой! - Ворон ледве не тикнулася носом в оторопіле обличчя хлопця, а зверху долинув здивований вигук мажора, що перетворився на сміх, - пробач, - невинно здійняла брови дівчина і тут же додала, - хоча я не повинна вибачатися, сніговик! - Діана схопила грудку снігу зі зловтішною посмішкою вліпила в обличчя поваленому другові.

- Ай, тьфу! - він вивернувся, випльовуючи холодні пластівці снігу. Перевів погляд на дівчину. Її очі грайливо палахкотіли, щоки розчервоніли від морозу і на потрісканих губах сяяла посмішка. Збита набік пухнаста рожева шапка вся змокла від снігу і її зав'язки губилися в густому волоссі Діани. Франк не втримався від захопленої посмішки, не міг не дивитися в її великі лазурні очі.

На мить їх погляди зустрілися. Парубок замилувався тією іскрою життя, що вирувала в дівчині, а вона лиш трохи вище здійняла кутики губ і сховала погляд за напівопущеними віями.

- Ти не забилася, пташеня? - Лев з легкою стурбованістю простягнув Діані руку і вона, взявши долоню свого рятувальника, піднялася на ноги.

- Зовсім ні, - завзято відгукнулася Ворон, поправляючи шапку, - я мала м'яке приземлення, - вона кивнула на Франка, що нарешті стояв на своїх двох і обтрушував чорну куртку.

- Ще б пак! - з горлянки Когута вирвався смішок, - хоча я думав, що доволі кістляве!

- Гей, - ображено засопів Чорний та похукав на холодні долоні.

- Та годі тобі, - тихенько засміялася Діана і, обійнявши Лева за шию, притягнула його до себе. Він промурчав їй щось на вушко, мало не домашній кіт, і поцілував, злизав тонку цівку крові з її тріснутої губи, зігрівав її теплим диханням і палким дотиком під тонкою тканиною куртки.

Наш герой тактовно відвів погляд убік. В його очах можна було прочитати заздрість.

Франк закашлявся і вимовив:

- Можеш вже підемо всередину? Я замерз, як цуцик.

Діана відірвалася від губ свого хлопця й окинула рудого поглядом.

- Гарна ідея! Тобі підійде кличка Веснянка, собакен!- заусміхалася вона, змусивши Лева пирснути зі сміху.

- Він уже Абрикос, - заперечив мажор і поплескав приятеля по плечу, - ходімо, Абрикосе, справді зігріємося і знову станемо людьми!

Проминуло три місяці з того вечора, як Діана схвилювала своєю появою в барі “Білі пальми” серця двох парубків. Але обирати довелося лиш одного. Когут безапеляційно переконав її, що протримається довше тижня. Кафе, виставки, концерти, кіно та навіть басейн у розпал зими. Вона натомість змушувала Лева іноді жалкувати про те, що є непідвладною його мутації.

Трійця святкувала сьогодні успіх Франка - йому запропонували продовжити контракт з ЗІВГМ ще на півроку, хоча він уже починав думати, що доведеться пакувати валізи. Друзі зайшли до знайомого бару, зайняли столик, замовили хлібні палички, нарізку з пасторми, сиру та випивку. Діана струсила з шапки залишки нерозтанувшого снігу, зняла курту і заявила:

- Я до дамської кімнати, без мене не пити, алкоголіки, - підморгнувши хлопцям, вона посміхнулася й юркнула в напівтемний коридор, ухиляючись від ліктів незграбних відвідувачів. Лев не відривав погляду від її витонченої фігурки в джинсах та светрі з позолотою, поки вона не сховалася за дверима туалету.

- Ти сказав їй? - Франк прослідкував за поглядом друга.

- Що? - він здивовано озирнувся.

- Ти хоч збираєшся сказати їй? Чи що, будеш тягнути до останнього?

Лев знітився і машинально зробив ковток зі свого келиха. Там плескався бурбон.

- Ну, - він розсіяно підчепивши шматок пасторми, - я не винен, що шатл ще не подагодили. Якби я був механіком...

- До чого тут шатл? - Франк дратівливо відмахнувся.

- Ну як же, я думав ти говориш про завтрашній політ на Землю?

- Ні, я мав на увазі мутаген.

- Ааа, - Когут знітився і незрозуміла буря емоцій відобразилася на його обличчі.