3 Автокатастрофа

На ранок я був уже сам не свій. Безсонна дощова ніч витиснула всі сили. Тонкі голки болю пронизували м’язи. Стояв легкий туман, продовжувало мрячити. Такий самий туман стояв і в голові — усе здавалося трохи нереальним. Треба було поспати хоч трохи, але де?
До обіду я нарешті дістався до Любліна. Вже заїжджав у місто по магістралі. Ще трохи — і я був би на автобусі, їхав би назад в Україну.
Я опинився посеред великої розв’язки. Треба було перебратися на інший бік, де потік ішов повільніше. Я пропускав машини одну за одною і поступово зміщувався до краю.
І в цей момент мене разом із велосипедом раптово підкинуло вгору.
Світ зупинився. Тіло стало абсолютно невагомим. Я повністю втратив контроль. Моє «я» на мить зникло — ніби мене тимчасово не стало. Ніяких звуків, ніяких відчуттів.
Мене жбурнуло на лобове скло, потім ще раз підкинуло — і я вже летів на асфальт разом із великом. Усе змішалося: асфальт, велосипед, машина.
Перші секунди я нічого не розумів. Встав. Підняв велосипед і хотів їхати далі.
І тут до мене дійшло. Це ж могли бути останні секунди мого життя. І все могло просто зникнути.
Машина, що з’їжджала з мосту, врізалася в мене ззаду. Удар був такої сили, що задня частина велосипеда перетворилася на купу металу, а весь перед машини був розбитий — лобове скло вщент, капот зім’ятий.
При такому ударі я мав загинути.

Але якимось дивом залишився живий.

На мені були лише легкі подряпини.
Ніби з-під води я почув крики. З машини вибігла жінка. Стала питати, в якому я стані, і запропонувала відвезти в швидку.
Відразу з’явилася поліція. Як тільки стало зрозуміло, що я не поляк, мене одразу посадили в поліцейську машину. Ніхто навіть не подивився, чи є кров або чи зламані кістки — повезли прямо у відділок.
Автоаварією кошмар не скінчився. Мені сказали, що тепер я можу провести пару місяців у СІЗО — поки українська сторона розбиратиметься. Або заплатити досить великий штраф. Що буде далі, до ладу ніхто не пояснив.
А потім я почув ще більш сюрреалістичну річ:
— Якби ти здох на місці, взагалі ніяких проблем не було б.
Ось це поворот. Сон як рукою зняло. Аварія. Дивом залишився живий. Затриманий. І тепер — штраф або тюрма.

До речі, платити мені було нічим.
Такої суми в мене з собою не було. Її довелося заплатити моєму знайомому поляку.

І найдивніше: лише невелика частина пішла тій жінці, хоча машину я добряче потрощив і штраф цього явно не покривав. Решту забрала поліція — за чудово виконану роботу.
Отримавши гарантії оплати, вони мене відпустили.

І виписали свій вердикт: я велосипедом збив машину.
У напівживому стані я покульгав до свого автобуса.