5 Нісса

- Догралась, відьмо, - каже мені це породження пекла. – Що ти там хочеш?  - він нагинається до мого вуха і тихо-тихо шепоче. – Покарати невірного хлопця? Повернути кохання? Здобути багатство? Розказати тобі де леприкони ховають свій горщик із золотими?

І водночас він наступає на мене. Тисне  в бік ліжка, а у мене підгинаються ноги.

- Кажи, - він проводить долонею по моїй шиї, ніби розмірковуючи над тим, чи вбити мене прямо зараз, чи погратися трохи довше. -  У мене мало часу, щоб дивитись на твої нажахані очі та гратись у здогадки… 

- Не треба мені золота! І кохання не треба ні за що! – знаходжу нарешті в собі сили, що відповісти. – Хто ти? Навіщо сюди прийшов? Це Горислава прислала тебе?

Невідомий на мить стає похмурим, а потім якось трішки втомлено зітхає:

- Ти призвала мене смертна. Я Дух помсти, і я прийшов на твій поклик. То кого треба вбити? 

- Не треба нікого вбивати! – в очах духа з’являється проблиск цікавості.

- Ти граєш з вогнем, смертна, - каже він мені. Відстань між нами така мізерна. Мене, ту що оминала чоловіків за всяку ціну, раптом затискає якийсь демон. І градус мого збентеження росте.

Я не знаю як поводитись з ним. А він починає випромінювати таку потужну сексуальну енергетику, що здається повітря навколо дзвенить.

- Дух? Та який ти дух, якщо ледве не розчавлюєш мене! – бовкаю перше, що спадає на думку.

- О так, саме сьогодні  у мене є плоть, - його губи розтягує бентежлива посмішка. – І є ти. Безмозка смертна, що гає мій час. То може поки ти визначишся чого там хотіла загадати, я проведу час більш корисно?

- Це як?

- Це так, - він притягує мене до свого гарячого торсу і знов шепоче. – Ти розважаєш мене, а я не відбираю твою душу одразу. 

- Як … розважаю? – що ж він собі дозволяє, пекельне поріддя! Я вже ледь жива від страху, а неправильний дух  і не збирається зупинятися.

Його пальці огладжують мою спину, і мене пече крізь тканину. Мої груди розплющує по його кам’яному торсу. Бодібілдер із пекла, де тільки узявся на мою голову! І там де мої соски торкають демона крізь тканину починає нити і пекти, так що хочеться поворушитись і потертись об нього, щоб загасити це відчуття. Але кожен новий рух тільки призводить до втрати здорового глузду.

- Уже не погано розважаєш, - погоджується Дух.

Наші погляди перетинаються, я втрачаю всяку здатність опиратись йому. Щось коїться з моїм тілом, яке живе власним життям. Чи то дух так впливає на мене, чи може я просто така розпусна, але кожна частинка мого тіла переповнюється дивною жагою. Я як метелик перед вогнем. Не в силах зупинити стрімку лавину тяжіння, що виникає між нами.

- Пусти, будь ласка, - кволо прошу у духа, вже знаючи що дарма.

- Плати відьма, - опалює моє обличчя теплим диханням. І зминає губи  в поцілунку.

Це як вибух. Як неначе опинитись в яскравому сяянні чистого світла. Мене зносить хвилею нових відчуттів. Я забуваю про все на світі, зім’ята його віковою силою. Він надто сильний для мене. Надто… древній, як ті дерева з священного гаю. І так само терпкий. Міцний, як дуб.  В цю мить я хочу стати омелою, щоб оплести його і розчинитися в ньому.