Останнє бажання

Черга рухалася повільно. Тридцятого грудня все потрібно закупити на святковий стіл. Багато хто в кулінарії брав готові салати та інше. Бідолахи продавці з ніг падали від втоми в бакалійних відділах – всім подавай нарізку! Сири, окороки і ковбаси танули на очах. У рибному – штовханина за морепродуктами. Оливки, з різноманітною начинкою, великими намистинами розліталися по пластикових контейнерах. До цитрусових – не підступитися. Мандарини, апельсини та лимони з лаймами гребли мало не ящиками. Авокадо, ананаси, банани, виноград, гриби, різноманітне листя салату – просто тануло. Спиртне, соки та безалкогольні напої розліталися з полиць зі швидкістю звуку.

Маруся глянула на покупки і всміхнулася сама собі: «Цього року я молодець! Все по мінімуму». Сирна нарізка з улюблених сортів: від рікоти до горгонзоли та качоти. М’ясна – з тоненькими смужками хамону іберіко, балику та салямі. Біла і червона риба, чорна ікра, великий авокадо і три види оливок. Пляшка мартіні, шампанське та віскі на випадок несподіваних гостей. Дві пляшки «Пер’є», великий лимон, манго і два апельсини. Плюс упаковка улюбленої кави «Льор». Все разом коштувало кругленьку суму. Але Маруся завела спеціальну коробочку з написом «Новий рік». І відкладала туди частину чесно зароблених грошенят з перекладів. Взагалі-то вона працювала секретарем у будівельній організації (за що окрема подяка татові). А підробляла тим, що перекладала тексти з англійської та польської. Марусі було всього двадцять вісім, зросту вона була трохи нижче середнього, сіроока, трохи кирпата шатенка. Пара зайвих кілограмів анітрохи не псували її, а навпаки робили апетитною, схожою на милу пін-ап Хільду.

Маруся роззирнулася. Попереду стояла бабуся тендітна мов пушинка. У руках тримала кошик із зовсім не святковими продуктами. Маруся зітхнула і подумки подякувала Богу, що може собі дозволити на Новий рік делікатеси. Черга поволі рухалася до заповітної чорної гумової стрічки. Бабуся виклала крупи, соняшникову олію і зелений пакет-майку. Маруся придивилася і побачила, що в пакеті лежить одна мандаринка. І цінника на ній немає. Маруся зітхнула. Вона глянула на два візки попереду бабусі, їх хвилин п’ятнадцять буде сканувати касирка, яка зараз фліртувала з високим бороданем. Маруся торкнулася за плече бабусю:

– Ви забули зважити мандаринку.

Старенька озирнулася і подивилася на неї. Її обличчя було зморшкуватим і добрим. Куточки губ по-дитячому підняті вгору, а мудрі зелені очі уважно розглядали Марусю. Бабуся перевела погляд на кінець черги й з сумом сказала:

– Не встигну. А здати не можу.

Маруся на секунду замислилася, схопила мандаринку і помчала до ваг, на ходу кидаючи:

– Пропустіть, будь ласка, я зараз повернуся!

Покупці незадоволено розступалися. Одна дама навіть штовхнула її візком:

– Роззява!

І втупилася носом у величезний список, який, немов старовинний сувій, завивався в кінці локоном.

Маруся вдала, що не почула, пообіцявши собі помститися на зворотному шляху. Коли вона, обминаючи всіх у торговому залі, бігла до ваг, то прикидала, скільки грошей у неї залишається. Маруся швидко дісталася до овочевого відділу і набрала мандаринів під саму зав’язку. Для вірності поклала їх в ще один пакет, зважила і щодуху кинулася назад. Коли проходила повз буркотуху, то навмисно притиснула її до візка, що та скрикнула. Список випав і покотився кудись.

Маруся встигла вчасно: бабуся розраховувалася. Маруся швидко виклала на стрічку свій товар і випалила скоромовкою:

– Бабусю, зачекайте на мене.

Біля столика, де пакували покупки, її чекала бабуся з полотняною сумкою і загадково всміхалася. Маруся простягнула їй мандарини.

– Грошей не треба. Це подарунок.

– Дякую, Марусенько.

Маруся здивовано подивилася на неї.

– Звідки ви знаєте моє ім’я?

Бабуся хитро примружила очі:

– Та воно у тебе на лобі написано!

– Правда? – здивувалася Маруся і потерла лоб.

– Дякую тобі. Тільки, куди мені стільки?

Маруся поставила пакет на стіл і заявила:

– Назад не візьму.

Бабуся вправно підчепила сухеньким пальцем вузлик на пакеті й дістала великий помаранчевий мандарин.

– А це тобі. Бери!

– Та я якось байдужа до них.

Якщо не взяти, то бабуся образиться, а якщо взяти?

– Бери. Це чарівний мандарин.

– Невже? – Маруся підхопила гру.

– Кожна скибочка, як у казці, виконає будь-яке твоє бажання.

Маруся посміхнулася.

– Ну, якщо так, то беру. Дякую, з наступаючим.

– І тобі всього найкращого! – бабуся змовницьки підморгнула.

У Марусі заворушився в кишені пальто мобільний і вона відволіклася. Дзвонила подруга Віра. Маруся скинула дзвінок, підняла очі, а бабусі й слід загув. Маруся закрутила головою – дива! Тільки буркотуха врізалася в Марусю своїм навантаженим візком.

– Що ти ловиш ґав?! Стала, пельку роззявила, не пройти, не проїхати!