Особливий подарунок

Особливий подарунок

Невдовзі розпочнуться новорічні свята, а настрою катма. За вікном похмура сірість. На душі також. Чому? Не знаю. Мабуть, від розуміння: цей Новий рік, як і багато попередніх, доведеться зустрічати на самоті.

Аби позбутися депресивних думок і прийти до тями, змусила себе витратити цю суботу на корисні домашні справи. Тим паче післязавтра День Святого Миколая, а в мене не те що ялинки немає, а й оселя неприбрана. Тому, заходилася наводити лад у помешканні.

Цілісінький ранок перебирала речі. Копирсаючись в комірчині, знайшла старий зошит. У чорній обкладинці зі штучної шкіри. Товстенький такий. Дивно, та я того записника не пам’ятала. Погортати не завадить.

Вийшла у вітальню, присіла на диван, та розгорнула зошита. Почерк жіночий. Надиво знайомий. Жодних підписів. Просто з першої сторінки починалися нотатки. Я погортала його. З середини випала листівка з натюрмортом із чахлих айстр на похмурому темному фоні. З чистої цікавості перегорнула її. Короткий напис та візерунок намальований ручкою. Придивилася. Тут, мене осяяла згадка. Той орнамент любила малювати моя бабуся. Так, на полях зошитів з рецептами, він теж був. Уважніше поглянула на літери. Її почерк.

Перечитала послання покійної родички: «Бережи мій спадок. Користуйся ним розумно». Далі стояли ініціали бабусі.

Тепер з уже більшою цікавістю продивилася записник, вчитуючись у назви нотаток. Нічого кримінального. Простенька сільська магія. Навряд, мені таке згодиться. Хоча, стривай. Я різко зупинилася. Перегорнула сторінку назад та ще раз перечитала заголовок: Як правильно загадати бажання, щоб змінити долю? Оце уже цікаво. Уважно вивчила.

- Хм… Варто спробувати. А що, як допоможе. – пробуркотіла сама до себе.

Точно, треба це зробити. Можливо, то — мій останній шанс.

Ще трошки посиділа, подумала вагаючись. Та все ж, твердо вирішила діяти. Використала листівку як закладинку, прилаштувала зошит на книжковій полиці, й пішла продовжувати розпочату справу. Поки розбирала речі та прибирала, розмірковувала про те, як краще вчинити.

Проморочилася з тим до самого вечора, та особливої втоми не відчула. Тож вирушила на закупи. Варто, хоч прикрасити будиночок, а то незручно виходить. Подарунок проситиму, а не помітно, що святкую.

Шукаючи й обираючи ялинкові прикраси та гірлянди, спіймала себе на передчутті чогось казкового, немовби, от-от відбудеться щось неймовірне. Йдучи додому з покупками почувалася вже краще.

На ранок, радісно наспівуючи, прикрасила будинок. Дістала з антресолі штучну ялинку. Отут й з’явилися проблеми. Самій збирати та встановлювати її важкувато. Тим паче заввишки ця конструкція трохи більша за мене. Я зібралася, та сяк так, з помилками та переробленнями впоралася.

 Розвісила новенькі іграшки на ялинці. Сині шари та дзвіночки перетворили пластикове дерево на досить пристойну декорацію. Золотиста верхівка завершила свою справу.

І з відчуттям добре виконаної роботи, роздивилася своє творіння. От і з’явився Новорічний настрій. Ну, майже. Іще, було б з ким святкувати.          

***

Наступного дня заходилася втілювати свою ідею у життя. З десяток разів перечитала рекомендації та старанно їх виконувала: запалювала свічки, промовляла замовляння з записника. А ще, перед сном, вийшла з хати й попри холодну мряку та пронизливий вітер, стала посеред двору. Поглянула на небо. Там, між хмарами проглядалися зірки та холодний серпик місяця. Я сконцентрувалася, й долаючи ком у горлі, почала довго й докладно пошепки проговорювати бажання. Обличчям котилися сльози, голос зривався, та змусила себе те промовити.

Після ритуалу, як і потрібно, повернулася у будинок, переодяглася та вклалася спати.

***

Наступного вечора я засумувала. Сиділа у кріслі у вітальні, дивилася на вогники гірлянди на ялинці, вдихала аромат свічок, які горіли на столику неподалік і пила вино.

Розмірковувала про своє не надто веселе життя. Друзі не змогли навідати. У всіх сім’ї, діти, а я одна. Остання з дівочої компанії, незаміжня. А мені, між іншим, місяць тому виповнилося тридцять.

Запила гіркоту, що з’явилася у роті від тих думок. Вино здалося ще більш терпким, чим прекрасно відтіняло мій сум. І причина моєї самотності досить банальна. Усі чоловіки мене рано чи пізно кидають. Усе через те, що досі не маю дітей. В них, не вистачає сил чекати. А мені після травми, котру отримала в підлітковому віці, важко завагітніти. Шанс один на тисячу.

Схлипнула і запила смуток, намагаючись стримати сльози розчарування. Сил боротися з тим вже не має. Налагодити особисте життя допоможе тільки диво.

Сумно зітхнула, підвелася й поставивши келих на стіл, підійшла до вікна. За ним холодна пуста вулиця. Темніють голі дерева та сусідські паркани. В тьмяному світлі зірок відблискують підморожені калюжі. Суцільна безвихідь.

Знову зітхнула й вдивляючись у простір, загадала: якщо завтра випаде сніг – буде щастя, якщо ні, назавжди залишуся самотня.

Трохи постояла, опановуючи себе й відійшла від вікна. Нічого не залишилося, як піти вкластися спати. Так і вчинила.

На ранок, майже забула про загадане. Звично встала й попрямувала на кухню робити каву. Зайшовши, поглянула у вікно і ледь не зомліла. Там, за склом, виднівся двір… вкритий білим покривалом іскристого снігу. Я наблизилася й не вірячи очам, визирнула. Навкруги, усе припорошене снігом. Тротуар, зів’яла клумба, сусідні обійстя. Протерла очі, й ще раз глянула на вулицю. Так і є. Перший цього річ сніг, іскриться на вранішньому сонці.

З того часу у моєму серці поселилася надія. Я жила в очікуванні дива, чи, хоча б, щасливого збігу обставин.

***

Звично збиралася на роботу. Раптом, тенькнув смартфон. Глянула на екран. На вайбер прийшло дивне повідомлення: «Вітаю. Вас обрано. За три дні чекаємо за призом. Адресу надішлемо пізніше».