Розділ 1

Притиснувши до скроні прохолодну металічну застібку сумочки, Ярослава заплющила очі, намагаючись не дивитися на червоний седан, котрий був на обочині. Проте потужне світло фар, направлене на неї навіть крізь стулені повіки, обпекло до сліз. Повільно розплющуючи вологі очі, вона поглянула на чоловіка, котрий прямував до неї, навіть не глянувши на автомобіль на обочині.

— Тобі таки влетить, — пробурмотіла подруга, котра завбачливо відступила на крок від Ярослави.

Ярослава байдуже повела плечем, забираючи сумочку від скроні, і поглянула на чоловіка:

— Привіт, татку.

— Повірити не можу, — його обличчя палало люттю. — Просто не можу повірити! Друга автівка за чотири місяці. Ти геть здуріла?

Він повернув голову до одного з двох чоловіків, що трималися на деякій відстані, слідуючи за ним.

— Сергію Дмитровичу, там патруль прибув, — промовив один з них.

— Андрію, розберися зі всім.

— Так, Сергію Дмитровичу, — Андрій попрямував до поліцейського автомобілю, що якраз зупинився біля червоної автівки.

— Ти знову п’яна? — Сергій поглянув на дочку з неприхованим презирством. — Яро, чорт забирай!

— Ми випили по одному коктейлю, — відповіла Ярослава, як їй здалося, досить чітко та зрозуміло. — Так, Єво?

Подруга мовчки хитнула головою, не підіймаючи погляд до чоловіка.

— Негайно до мого автомобілю, — намагаючись стримати свій гнів, процідив крізь зуби Сергій. — Єво, тебе Микола відвезе.

— Але, тату, — Ярослава розімкнула вуста та його погляд не дозволив мовити більше й слова.

Їдучи на задньому сидінні позашляховика поряд з батьком, Ярослава відчувала себе жалюгідно й відвернулася до вікна.

Сергій помітив як змінюються на її обличчі емоції і нарешті промовив:

— Я підготував цілу тираду, котру мав зачитати тобі по приїзді на місце ДТП, але зараз відчуваю, що не маю жодного бажання на те.

— Дякую, що поцікавився, як я почуваюся, — пробурмотіла Ярослава.

— Ти взяла новий автомобіль, котрому лише декілька місяців, поїхала по нічним клубам, п’яною як чіп сіла за кермо, ще й взяла собі нетверезу пасажирку, знесла вщент відбійник і розтрощила автомобіль. Вже другий за чотири місяці! Знаєш, чхати я вже хотів на те, як ти себе почуваєш, — вибухнув Сергій.

— Чудово, — Ярослава роздратовано вдарила тонким підбором по дверцятах позашляховика.

— Досить з мене цього цирку! — не реагуючи на її дії, Сергій взяв до рук свій телефон. — Завтра знову всі місцеві газети напишуть, як гарно вночі розважилася дочка бізнесмена Ширяєва.

— Плювати! — огризнулася Ярослава.

— Тобі так, бо ти гадки не маєш, що таке репутація. Ти її не мала і вже не матимеш, — закричав Сергій відчиняючи дверцята, коли позашляховик зупинився біля височенних кованих воріт приватного будинку.

Ярослава вийшла з автомобілю ледь не підвернувши ногу. Зі злістю скинула свої туфлі і жбурнула їх через кам’яний паркан десь на подвір’я. Під шкірою Сергія заходили жовна, коли поглянув на її дії, але він знову зумів себе стримати.

— На добраніч, — вигукнула Ярослава, проходячи через ворота, що вже автоматично відчинилися.

— Так! Гарненько виспись, бо вранці я матиму з тобою дуже довгу і дуже серйозну розмову, — стискаючи кулаки прошипів Сергій і повернувся назад до позашляховика.

Ярослава ввійшла до квадратного передпокою просторого двоповерхового будинку, кидаючи на підлогу свою сумочку, і похитуючись подалася на другий поверх, стискаючи руками перила сходів.

Хатня робітниця завбачливо залишила ввімкнутими люстри в коридорах та передпокоєві, а ще у дворі горіли ліхтарі. Ярослава подумки їй подякувала, в наступну мить ледь не впавши на кахляну підлогу ванної кімнати. Перед очима все пливло, голова гуділа, наче в ній на всю потужність горлала музична колонка з клубу, шлунок скрутило в тугий вузол і Ярослава відчула нудоту. Опустившись біля унітазу вона відкинула довге біляве волосся на спину, відчуваючи, як разом з нудотою, до горла підкочує гіркий клубок жалю до себе.

Полегшення так і не настало. Ярослава ввімкнула воду, але ідея прийняти ванну завбачливо зникла. Не вистачало ще втопитися у власній ванній. Повернувшись до спальні, Ярослава впала на широке м’яке ліжко навіть не знімаючи ультракоротку дизайнерську сукню.

Ще один день був безжально викинутий на сміттєзвалище її життя.

Сергій навіть не поглянув на резюме, котре лежало на столі перед ним. Натомість уважно подивився на молодого чоловіка, котрий сидів у кріслі навпроти:

— Де ти працював раніше, Богдане?

— Охоронцем на військовому складі, — чоловік виглядав досить невимушено і це сподобалося Сергієві.

— Сам служив? — поцікавився Сергій.

— Так. Звільнений у запас молодший лейтенант, — кивнув Богдан.

— Чого ж тоді в охоронцях, лейтенанте? — вів далі Сергій.

— Так сталося, — Богдан дещо випрямився.

— Ясно. Ну, що ж! Наразі в охоронцях я потреби не маю, але у мене є одне місце для тебе. Який водійський стаж? — Сергій знав, що може прочитати це в резюме, бо там була така графа, але хотів все ж краще вивчити хлопця.

— Воджу з вісімнадцяти років, тому якщо в цифрах, вже близько чотирнадцяти років, — відповів Богдан.

— Можу запропонувати тобі місце водія, — промовив Сергій. — Як на це дивишся? Кави?

Богдан прослідкував за тим, як Сергій наливає собі кави з кавоварки і хитнув головою відмовляючись:

— Ні, дякую. Що стосується роботи водія, а що саме буду перевозити? Маю не всі категорії. Водити можу все, просто категорії не відкривав, бо не вважав за потрібне.

— Не що, а кого, — нарешті наблизився до потрібної теми Сергій. — Моїй дочці водій потрібен. Ставка у тебе буде не менша за ставку охоронця, а за понаднормові отримуватимеш ще двадцять п’ять відсотків. Як тобі?

Сергій знав, що хлопець клюне на суму, котру він вивів на аркуші паперу зі свого записника і акуратно підсунув по столу до нього.