Розділ 22

– Та це вже знущання якесь! – скочивши з канапи, розлючено тупнула ногою Еоріс. – І я, між іншим, доведу про завдання мені шкоди! Таке поводження з дипломованим дизайнером позбавляє його натхнення працювати! – кричала вона в простір, не надто сподіваючись, що її почують.

Але, схоже, почули, оскільки, як тільки вона змовкла, набираючи повітря, аби продовжити маніфестувати, перед нею виник черговий сувій, в котрому аж палало написане: «Повернете камері її звичний вигляд – вийдете з неї!»

Еоріс розлючено ляснула долонею в центр першого створеного зображення, радіючи тому, що хоч не зафіксувала всю цю суккубо-інкубську феєрію, а то довелося б сидіти їй тут до чергового сходу Суарілл! Всі малюнки затремтіли і, відокремившись від стіни, почали перетворюватись на схематичні енергетичні контури, котрі поступово згортались, скручуючись у світловий клубок, який потім всотався у долоню дівчини. Тільки він зник під шкірою – її одразу ж підхопило чорним вихором й поставило перед далеко не ясні, а дуже навіть похмурі очі Повелителя:

– Ще одне порушення, гері Каоранн, і та камера стане для вас звичним місцем перебування, – хижо ошкірився він: – Заради вашої ж безпеки.

– Я буду на вас скаржитись! – підлетівши до столу і, спершись на нього руками, прогарчала йому в обличчя Еоріс.

Виграючи нахабним осміхом на губах, Ґеал відкинувся на спинку крісла:

– Спробуйте! Мій секретар добре знається на дуже цікавих бюрократичних моментах, в яких ваші скарги тонутимуть десятиліттями. А, коли ви програєте – ваш борг зросте значно більше.

– Аби одного разу побачити вас посеред пороху, в який перетвориться ваш палац – я готова стати боржницею до кінця своїх днів!

О! Як сяйнули очі Повелителя! Колір перестиглої вишні буквально розірвали блакитні й червоні блискавки і, якщо вони не вирвались та не спопелили зухвалицю, то лиш тому, що його дійсно зв’язувала не одна магічна угода щодо її безпеки й недоторканості:

– Гері Каоранн… – а от на його лють в голосі не розповсюджувались ніякі домовленості. Погрозливо виграючи жовнами, він почав підійматись, скидаючись вже більше на страхітливу брилу, якою легко можна було розчавити бунтівну мошку, котра все ще намагалась удавати з себе безстрашну та безсмертну.

Та договорити, чи наговорити він не встиг: на стіл, змітаючи купу паперів, з розгону застрибнув барс і, впавши на спину, підставив свого животика – почухати.

– Фіері! – лють Повелителя швидко знайшла іншу ціль, і від його крику барс притиснув вуха, хоча навіть не подумав забратись зі столу, займаючи його весь – ще й лапи звисали.

– Припиніть зараз же! – ледь не накрила собою пухнастика дівчина. – В котиків – тонка нервова організація, і від агресивних інтонацій вони впадають в стрес!

Блискавка з очей хазяїна палацу все ж вилетіла, оскільки стримуватись він більше не міг, і влучила в камін. Точніше, в одне з полін, що там мирно спочивали до холодів. Але воно не загорілось – розлетілось на друзки! Сам же Повелитель зник в чорному вихорі, й одразу ж за цим почувся віддалений гуркіт.

Потягнувшись рукою до животика барса, Еоріс почухала його і задумливо пробуркотіла:

– Сподіваюсь, це він вже розніс частину палацу – мені менше роботи буде.

Вивернувшись, Фіері лизнув її руку, щось задоволено проворкотів і зістрибнув на підлогу, де вже зміг нормально потягнутись. Стіл же, після його демонстрації, залишився надто пустим і міг тепер красуватись своїм оновленим дизайном. Проте, його оновлений вигляд настільки не відповідав загальній похмурості кабінету, що в дівчини руки зачесались від надлишку магічно-творчої енергії:

– Я так розумію, залишивши мене в кабінеті, Його Темність дав добро на дизайнерські зміни в ньому. І, поки він раптом не передумав, я тут все перероблю. Так, котику? – повернувшись до барса, вона знов почухала його, але вже проміж вух. – Я б попросила тебе постерегти двері, але ж декому двері не потрібні, тому, якщо що – просто тікатимемо.

Двері й пали першою жертвою, якщо, звісно, не рахувати стіл. Вони точно не мали зливатись з усім інтер’єром, тому їм вона надала кольору світлого бурштину. Стіни перефарбувала під темний індиго – і не сірі, і в дусі їхнього похмурого хазяїна. Підлога перетворилась на чорний обсидіан, але з темно-бурштиновими прожилками. Книжковим шафам вона вирішила надати відтінок очей Повелителя – чомусь це здавалось правильним рішенням саме для полиць, де зберігались стародавні знання. Гостьові крісла оформились в колір стін, але на декілька тонів світліше. Крісло ж хазяїна кабінету мало вирізнятись і набуло відтінків витриманого вина.   

Вікна потребували додаткового очищення, але для цього потрібні були артефакти, тому Еоріс прикрила їх поки темно-синіми шторами з мідяним орнаментом, до якого вона вплела парочку цікавих заклять. Магічні світильники – звичайні, бляклі, застарілі – вона зробила схожими на справжні бурштинові краплі з застиглими метеликами всередині, що спалахували яскравим сяйвом, варто було їх активувати. А, якщо в присутніх в кабінеті був ще й гарний настрій – метелики починали витанцьовувати, пурхаючи, мов живі і їхні помаранчеві відблиски дуже гармонійно відсвічували від оніксової поверхні робочого столу.  

Коли з основним інтер’єром було покінчено, Еоріс задоволено впала в головне крісло – з нього огляд був кращим – і аж вискнула радісно:

– Такою роботою не гріх і похвалитись! Згоден, Фіері?

Але барс споглядав всі оновлення дещо приголомшено, наче хотів сказати: «Ой, що буде тобі!»

– Ну, й нехай! – байдуже пирхнула вона й потягнулась до колишньої чорнильниці з матіолами. – Зараз додамо деяких нюансів, щоб дехто себе збоку бачив, і можна звітувати! – дівчина вплела до квітів теж одне закляття, а потім ще й поверхню стола ним нагородила. Помітивши на одній з книжних поличок фігурку граційної кицьки, дісталась і до неї, але спочатку впевнилась, чи не була та артефактом. Зрозумівши, що в її руках звичайна прикраса – зробила трохи не звичайною.