Розділ 7

З тіні виступив Повелитель пітьми. Його вилиці вигравали, видаючи розлючений стан, очі сяяли червоним вогнем, а волоссям струменіли сині блискавки, від чого чорні пасма періодично здіймались, ніби в них шарудів вітер. Він викинув вперед руку й інкуб відлетів до протилежної стіни, вкарбувавшись в неї з такою силою, що кінчики його загнутих рогів увігнались, застрягнув в ній.

Спокійно оминувши дівчину, ніби вона була чимось не більше, аніж декорація, Ґеал Арса недбало опустився на ліжко. Спершись на лікоть, він закинув ногу на ногу й повернувся до інкуба, котрий так і стояв під стіною, не маючи змоги поворухнутись:

– Ти порушив одразу два закони, Селмаре! – Повелитель здійняв перед собою вільну руку й загнув на ній один палець: – Не погодився створити комфортні умови для клієнтки! – витримавши паузу, загнув і другий: – Завдав їй біль, без її на те згоди. Це серйозні порушення, розумнику! Дай мені третє – і я нарешті матиму змогу знести ваші кляті вулиці згод до темряви!

– З яких пір Ваша Темність займається такими дрібницями? – попри своє незавидне становище, досить їдуче огризнувся інкуб. – Наші міста не підпорядковуються Маорґі.

– Але підпорядковуються укладеній угоді, – перед очима Селмара просто з повітря виник сувій і розгорнувся. – А я дуже не люблю, коли угоди порушують. Сам визнаєш? Чи викликати службу контролю?

– Я компенсую клієнтці всі незручності, котрі я їй завдав, – крізь зуби процідив інкуб, пропікаючи розлюченим поглядом дівчину.

– Домовились! – сувій зник, а на його місці матеріалізувався аркуш. – Її рахунок в центральному банку Тайґора. І… – губи Його Темності розтягнулись глузливим посміхом: – …синенький поні тобі дуже личить, – Повелитель підвівся й рушив до дівчини, що з цікавістю спостерігала за дійством. Зупинившись біля неї, він якийсь час дивився їй в очі, потім абсолютно беземоційно наказав: – Руку! – від несподіванки Еоріс смикнулась, але руку простягнула. – Не цю, гері Каоранн! – ледь не презирливо поморщився чоловік, але очікував, поки вона сама подасть потрібну. Як тільки пальці Повелителя зімкнулись на її зап’ясті, він розвернув долоню до себе й провів над нею своєю.

Легке поколювання швидко переросло в гарячий потік енергії, котрий увірвався у кров дівчини з такою силою, що її спочатку хитнуло, потім здалось, що з неї видирають нутро, ледь не вивертаючи на виворіт, перед очима застрибали іскорки і, якби Його Темність її не підхопив, вона б впала. Проте, як тільки Еоріс змогла сфокусувати зір, він випустив дівчину з обіймів дівчину та розвернувся до духа Аорії, котру якраз викинув з неї.

Колишня фаворитка колишнього Повелителя пітьми, зависла над самою підлогою, скрючившись мало не в клубок, і боялась навіть погляд звести на Повелителя нинішнього.

– Ти забула – з чийого дозволу залишаєшся в цьому світі? – голос Ґеала Арса був абсолютно рівним, але бриніло в ньому щось таке погрозливо-крижане, від чого кров у венах починала стигнути. – Одного разу я вже обіцяв розвіяти тебе, але пожалів. Схоже, даремно, – він звів руку, але перед примарою, що затремтіла всім своїм імлистим єством, просто з повітря вистрибнув Еолер Другий. Долоня Повелителя, вже занесена над винною, різко відсмикнулась, й він рикнув: – Ти взагалі збожеволів?!

– Це моя провина, Ґеале! – здійняв той свої напівпрозорі руки. – Мене й карай!

Сердито пирхнувши, Повелитель відступив на крок:

– В останнє! – гаркнув він, розвертаючись до Еоріс, і ледь змахнувши рукою, захопив її у чорний вихор.

За мить вона знов стояла в кабінеті володаря Маорґи, а він, спершись на стіл, нервово постукував чоботом по підлозі, кидаючи на неї далеко не добрі погляди:

– Ви уявляєте, чим для вас могла завершитись ця пригода?

Теоретично в Еоріс був шанс викрутитись, але чи пощастило б на практиці – певності не було. Особливо, якби та клята примара змогла б знов перехопити над нею контроль. Але вислуховувати нотації за те, в чому вона точно винною не була, дівчина не збиралась:

– Ваша Темносте! – вже збиралась вона вивернути всю правду, але згадала сцену з ледь не розвіянням духу, прикусила язика. Еолер, звісно, був трохи капосним, але точно не злим, тож, підставляти його ще більше – не хотілось. – Центр гармонізації вашого саду виявився дещо деформованим, через що моя формула спрацювала з помилкою, переписавшись під дефект, й мене закинуло на ту вулицю згоди.

– А враховувати деформації вас не вчили?! – грізно примружившись, він подався вперед, нависаючи над дівчиною.

– Вчили! – не зморгнувши й оком, кивнула Еоріс. – Але я впустила з виду одну дрібничку, котра зіпсувала всю формулу.

– Боюсь уявити, що було б, якби це була не дрібничка, – ледь не прошипів Повелитель.

– А мені не надали кабінет, де я могла б спокійно зробити всі необхідні підрахунки й створити формули з урахуванням всіх нюансів, – зухвало задерши голову, фактично звинуватила Його Темність Еоріс. – Натомість, мене одразу ж закинули до робочого місця без попереднього огляду, належної оцінки та з найгрубішими порушеннями техніки безпеки! А миттєве перенесення залишило по собі сліди енергії, котра викривила мою формулу, перетворивши її також на формулу перенесення!

– Ви зараз мене звинуватити намагаєтесь?! – очі Ґеала Арса запалахкотіли червоним сяйвом, мало не сиплючи іскрами.

– А ви забули, що не можете за угодою завдавати мені шкоди? – слова ректора дівчина пам’ятала добре й збиралась використовувати їх за найменшої нагоди.

– Тільки, якщо ваші дії не несуть загрози! – погрозливо насунувся на неї Повелитель.

– Гармонізація – мирний процес! На відміну від вашого агресивного стиля… – договорити вона не встигла, перервана появою Еолера.

– Це був дійсно мирний процес, – пронісся між ними дух, змушуючи їх обох відступити один від одного бодай на крок. – Я навіть гілочки поприбирав! – плаксиво пхикнувши, застиг він перед своїм нащадком. – Мозолі натер! – тицьнув він йому під носа руки, на яких дійсно виднілись червоні потертості, схожі на справжні натруджені мозолі.