Розділ 6

Еоріс чула, що інкуби, як і суккуби – неймовірно прекрасні без винятку і абсолютно невтомні в ліжку, але стикатись з ними віч-на-віч не доводилось. Для запобігання не надто приємних наслідків тісного спілкування, міжсвітовою Радою було ухвалено рішення, що навчання представників цієї раси буде проводитись в окремих навчальних закладах, а в громадських місцях вони носитимуть спеціальні обмежувачі їхнього спокусливого впливу. Лише у своїх містах вони могли не стримувати себе взагалі, адже кожен, хто туди потрапляв, знав, чим така прогулянка могла завершитись.

І в кожному з таких міст були спеціальні вулички, куди забрідали любителі найбільш гострих відчуттів: там дозволялось надавати своє тіло невпокоєним духам на кілька годин. Хтось це робив на прохання самих духів, за яких платили їхні рідні, переймаючись долею свого невпокоєного родича. А хтось просто шукав пригод, адже відчуття тіла, в якому перебував ще й дух, значно посилювались. Хоча, були й мінуси: задовгий період відновлення. Можна було, звісно, артефактами підживитись, але дискомфорт відчувався ще довго. Проте, любителі пристрастей вважали, що задоволення було того варте.

Перевіряти чи так це – Еоріс не збиралась, але тепер мала всі шанси дізнатись з власного досвіду. Просто перед нею, на величезному ліжку, вкритому бордовим шовковим покривалом, розвалився один з інкубів, чиє тіло воістину можна було вважати взірцем досконалості. З одягу на ньому була лиш не надто широка пов’язка на його м’язистих стегнах, прикритих нею лиш до половини. Але, судячи з деяких ознак, вона цілком ризикувала підскочити й відкрити не лише стегна.

Верхня половина тіла абсолютно не поступалась довершеністю нижній. Пружні м’язи звабливо вигравали під засмаглою шкірою, обіцяючи дуже палкі обійми кожній, хто їх торкнеться. Пухкі чуттєві вуста гарантували пристрасні цілунки. А очі, що зблискували хтивими вогниками, так і манили вп’ястись у володаря всіх цих принад! І торкнутись хотілось попри весь свій спротив! Навіть роги цього клятого звабника видавались витвором мистецтва, спалахуючи дивними магічними візерунками на них.

– Аоріє? – з його губ злетіло лиш одне слово, а Еоріс відчула, як від чоловічого тембру в неї підкосились ноги, ніби вимагаючи впасти в обійми володаря такого манкого голосу.

– Так, красунчику! – замість дівчини проворкотіла клята примара.

Інкуб підвівся з ліжка й наблизився до неї, обдаючи цілою хмарою п’янкого аромату, від якого ноги затремтіли ще більше:

– Цього разу ти перевершила себе: подібних красунь тобі ще не вдавалось вмовити, – його очі раптом хижо примружились й він окинув свою гостю більш прискіпливим поглядом: – Чи не вмовити? – інкуб вхопив її за підборіддя й рвучко здійняв, нахиляючись так близько, що його подих гарячою хвилею обдав дівочі губи: – Я не люблю таких жартів!  

Еоріс вимушено здійняла руку, розвертаючи долонею зовні, де (о, жах!) красувалась спеціальна мітка:

– Вона була на тій вулиці, – замість неї відповіла Аорія. – Тож, ніякого примусу. Просто дівчинці захотілось відчути чогось забороненого вперше – от і нервує.

– На ній – інша мітка! – досить роздратовано прохрипів інкуб, впинаючись пальцями у вилиці дівчини. – Мітка Повелителя!

– То й що?! – клята примара обвилась руками довкола потужної шиї інкуба. – Селмаре! – Еоріс відчула, як її губи розтягнулись хтивою посмішкою. – Може, він не задовольняє дівчинку?  

Розпашіла п’ятірня інкуба лягла на живіт Еоріс, й вона відчула, що ще трохи й сама буде ладна повиснути в нього на шиї.

– А він її й не задовольняє, – він трохи відсторонився, протинаючи її сердитим поглядом.

– От бачиш! Тому, вона тут!

– Аоріє! – гаркнув інкуб, струснувши дівчину за плечі. – Не прикидайся ідіоткою! Він і не намагався!

– То й що? – глузливо хихотнула примара. – Дівчинка не дочекалась його уваги і в розпачі кинулась до Пассінери, – вона знов тицьнула йому під носа долоню з міткою: – Ось! Дозвіл на все! Тебе точно ніхто не звинуватить. До того ж, – Еоріс з жахом спостерігала, як її власні пальчики грайливо пробіглись чоловічою щокою, від чого очі того знов спалахнули хтивістю, – ти мені заборгував.

– Ну, гаразд! – він різко обхопив її за стан, щільніше притягнувши до себе, й Еоріс відчула чергову порцію жаху, що впиналась в її живіт замість його долоні. – Але, якщо дійде до звинувачень – відповідати будеш ти. Ризикуєш нарватись на вирок довічного розвіювання.

– Не ризикую, – примара змусила Еоріс потягнутись до манких губ інкуба, і та лихоманково затермосила свою свідомість, намагаючись обрати між двох варіантів – здатись на милість цього спокусливого гада й отримати обіцяне неймовірне задоволення, чи примудритись перехопити контроль над ситуацією?

Та, як тільки його губи практично торкнулись її, вона відчула, що Аорія перемкнулась на отримання задоволення та послабила увагу, й бажання Еоріс обійматись невідомо з ким, хоча, вже й відомо – одразу ж розвіялось. Але мітка на долоні означала, що по факту – згода є. Якщо влаштувати скандал – доведеться сплачувати штраф за завдання образи представнику іншої раси й порушення угоди. А це – чималенька сума, котрої вона не мала. Тому, діяти треба було по-хитрому і швидко.

Перехопивши владу над власним тілом, Еоріс насилу примудрилась скрутити кляту примару в собі, а потім випустила з обох рук потоки магії, перетворюючи їх на невеличкі феєрверки у вигляді синіх сердечок – вона згадала, як на лекціях про вплив кольорів розповідали, що представники інкубів-суккубів страшенно не люблять цей колір в чистому вигляді.

Не встигнувши злитись з нею в поцілунку, інкуб сахнувся від несподіванки, й цього вистачило, аби дівчина, вивернувшись з його обіймів, кинулась до ліжка, впавши на яке, миттю змінила колір покривала на яскраво-синій у блакитний горошок. Спостерігаючи за ошелешеним виразом інкуба, вона вирішила не зупинятись й добивати його. З її долоні зірвався сріблястий пилок, що миттєво розлетівся кімнатою, змінюючи в ній все, до чого торкався.