Розділ 1

– Я не буду працювати на Повелителя пітьми! – яскрава руданка гнівно жбурнула документ з призначенням її особистим дизайнером володаря Маорґи – Ґеала Арси. – Ви не маєте права! – грюкнула вона кулаком по столу, спираючись на нього й нависаючи над ректором. – Я закінчила Академію з відзнакою!

Кремезний шатен зі шрамом на щоці, що робив його старшим, ніж він був насправді, втомлено спостерігав за виверженням праведного гніву зі своєї нещодавньої студентки. Скільки їх пройшло крізь цей кабінет, і ще більше – крізь коридори славнозвісного міжсвітового навчального закладу в Елеї – столиці Файнеалу! Але не всі мали нахабство заявляти йому подібне.

– Гері* Каоранн, – сутужно зітхнувши, звів на неї свій ясний сіроокий погляд ректор. – Саме тому, що з відзнакою, вас й призначено особистим дизайнером самого Повелителя пітьми! Це – велика честь!

– Це, – мало не пропалювала його зеленими вогнищами гнівних очей дівчина, – дупа світу! А не честь!

– Еоріс, – лукаво викрививши губи, постукав по столу пальцем чоловік. – Нагадати вам, що, якби не ваша невгамовна… – він сам ледь не повторив те ж слово, покосившись на п’яту точку випускниці, що мала досить приємну форму, як і все інше в неї, але вчасно дав собі ментального ляпаса: – …фантазія – цього замовлення в нас не було б. А тепер ми не можемо відмовити такому шанованому замовнику. Тим більше, що він конкретно вказав у замовленні ваше прізвище і вніс плату за ваше навчання, оскільки ви вчились за благодійною програмою, як талановита сирота. Тому, розподільчий аукціон випускників, хто навчався за цією ж програмою, визнав його бажання пріоритетним й розподілив вас у Маорґу. Більшої суми, – ректор розвів руками, – за вас ніхто не вніс.   

Відштовхнувшись від столу, руданка випрямилась, гучно видихнула, натягнула на обличчя солодко-милу усмішку й благально склала перед собою руки:

– Гере* Карейн! Ну, зробіть хоч щось! Він же мене зжере там!

Делмор зітхнув з важкістю: надто давно він знав цю дівчинку, щоб залишатись байдужим до її долі. Ще шестирічною її привели до їхнього філіалу Академії, де займались з талановитими дітьми. Маленьку Еоріс привела вихователька сиротинця, з захватом розповідаючи про чудові світильники, створені не менш чудовою вихованкою. І його, тоді ще молодого викладача з теорії магії, призначили персональним вчителем маленького дива. Та вже за пару днів він зрозумів, що аж ніяк не розділяє захвату виховательки, намагаючись спіймати непосидюще створіння ледь не по всій Академії!

В саму невдалу годину могли раптом зникнути двері вбиральні на якомусь з поверхів навчального корпусу, а перед тими, хто буквально пританцьовував у пошуку заповітного входу до дуже потрібної кімнати, з’являлись дуже чарівні картини з жабками, що виринали з унітазів, чи русалками, котрі демонстрували свої красоти у ванній. Фантазія дитини була дуже яскравою й бурхливою! Й роки, що додавались до її віку, робили розмах уяви лиш ще бурхливішим.

Вишенькою на цьому неймовірно химерному торті, складеному з приголомшливих витівок Еоріс, стало старовинне закляття, яким вона, вже бувши студенткою, збиралась прикликати дощ, щоб трохи розбавити спеку, а опинилась в особистій оранжереї Повелителя пітьми. І, хай би просто опинилась! Не найстрашніше, що могло статись: відчитали й відправили б додому. Але ж вона вирішила обнести кущ ексклюзивної ожини, котру особисто виводив сам Ґеал Арса, щоб та могла протистояти розповсюдженню тінеплісняви, котра повзла з якогось забутого нижнього світу й пожирала все живе, що траплялось на її шляху!   

Все б нічого, якби на виведення цього куща не пішла остання сльоза давно зниклої з усіх відомих світів чотирихвостої сно-птахи! А плоди виділяли речовину, котра й нищила кляту цвіль! І більше кущі не родили…

Делмору довелось довго особисто перепрошувати перед розлюченим повелителем. Більше того, він урочисто пообіцяв, що їхній дослідницький центр негайно займеться вивченням цієї проблеми й методами її усунення! Досі займався. Безрезультатно… Якщо не враховувати дрібні досягнення типу короткочасної зупинки просунення шкідника.

Зате Еоріс набула здібність цю плісняву нищити і, щоб її не зірвали з навчання, вони вирішили це приховати. Зрештою, він сам хотів дослідити і цікаву здібність, і те, яким чином вона раптом прижилась в людини. Трохи егоїстично, але він не міг дозволити зруйнувати процес навчання однієї з найкращих студентів Академії!

Делмор знов зітхнув: так, він ставився до неї, як до молодшої сестри, хоча й намагався бути суворим. Але це хитрюще руде створіння добре вивчило його натуру й знало, куди тиснути, аби витиснути те, що їй було потрібно. Дякувати, хоча б іншим не розповідала. Мабуть, теж з егоїстичних міркувань.

Та Повелитель пітьми пішов на поступки тільки на період навчання порушниці і шкідниці. Він вперто наполягав на тому, що злодюжка має відпрацювати завдану шкоду. Котру, в принципі, відпрацювати неможливо, але він погодився на два роки. І навіть заплатив заздалегідь, як цього вимагав закон стосовно всіх, хто навчався коштом держави. Тому, яким би не був розподільчий аукціон, а доля Еоріс Каоранн була вже вирішеною, хоча вона про це ще не знала: Делмор не хотів лякати її завчасно, а вступати у конфлікт з Ґеалом Арсою – загрожувало великими неприємностями навіть не йому особисто, а всій Академії.

Проте, просто так віддати на поталу свою улюбленицю він теж не міг, тому, змусив Повелителя підписати купу документів, що гарантували безпеку й недоторканість Еоріс Каоранн і магічно, і юридично. А магічно підтверджена угода була найвагомішою за будь-які підписи.     

– Це ти, між іншим, зжерла ту кляту ожину! – не стримавшись, гримнув на неї ректор. – Я зробив все, що міг, аби тебе не змусили відбувати покарання одразу ж! Більше того! Про покарання взагалі мова не йде! Тобі ще й платитимуть, хоча тільки половину від заробленого. Друга половина йтиме на наукові досліди тієї не менш клятої тінеплісняви! Доведеш палац Його Темності до досконалості – й можеш бути вільною!