РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Бріджит злегка усміхнулася, спіймавши власне відображення в мінімалістично оформленому дзеркалі. Колись їй хотілося купити якесь кумедне свічадо в оправі з різнокольорових мушель, від яких наче віяло морем. Гарві тоді злегка підняв брову у власному блискучому стилі – “тобі насправді подобається цей несмак?” – і вона зніяковіло засміялася…

– Годі-годі-годі, – майже проспівала Бріджит, як завжди, коли намагалася спекатися нав'язливої думки. Допомагало не кожного разу. Акуратно поставила сумку, одна за одною зняла і поставила поряд туфлі…

– Хай йому грець, я що, до кінця життя буду навшпиньки у власній оселі ходити? – обурилася вголос і одразу ж пхикнула: ого, Бріджит Тревіс, розмовляємо сама с собою! А щоки рожеві! І очі трішечки блищать… Цікаво, що зараз робить Джон? Вигляд в нього був, м’яко кажучи, розгублений! 

Вона похитала головою. Так, спершу душ, а потім замовити доставку. 

Стоячи під струменями помірно гарячої води, вона все ще почувалася схвильованою. Ото історія… шістнадцять років із жінкою і вона ось так пішла… схоже, це насправді глибоко його ранило. Цікаво, яка вона була? Його дружина? Вочевидь, дуже раціональна особа – не поспішала розривати стабільний шлюб через роман на стороні – і дехто так до цього і ставиться… але не Джон. І це не здається якоюсь наївністю – просто… він такий.

Вона повільно провела пальцями по ледь помітному шраму на правому лікті. І шліфувала, а так до кінця й не зник… вона тоді навіть не встигла злякатися – просто раптовий пронизливий біль, кров і здивований сум…

– Припини, – обірвала сама себе вголос. – Як цей чоловік вміє тебе навиворіт викрутити! Наче йдеш, мовчиш, а потім раз – і розповіла про що жодна жива душа не знає! Гаразд, він, здається, сьогодні так само несподівано для себе розговорився. Тож квити.

Пірнувши у трикотажне домашнє вбрання та закрутивши товстим махровим рушником мокре волосся, вона ставила каву і намагалася впорядкувати думки. Що на часі? Вечеря. Бісова дієта – цього разу хоча б додасть цукру до кави. Може ще й піцу замовити? Еге ж, а потім бачити наслідки своєї нестриманості на животі та боках. У її віці це вже безкарно не минає!

Вона лишень встигла із задоволенням зробити перший ковток гарячої солодкої кави, як її телефон надто гучно і надто раптово вибухнув – I'm feeling sexy and free…                                                                                          

– Не-етс… – видихнула Бріджит, уже всміхаючись. Чергова улюблена пісня молодшої, одна з тих, які та з завидною регулярністю надсилала з вимогою зробити рінгтоном саме на неї – одна краща за іншу.

Одразу ж згадала, що не поговорила з батьками про мотоцикл. Буде сердита, вперте дівча… та нічого, Нетс довго не злиться… принаймні на неї.

– Привіт, люба, – Бріджит зручніше влаштувалася на стильному дивані, підібравши босі ноги, зробила ковток кави. – Каюся – ще нічого не встигла по твоїй справі.

– Ох, Брідж, – чутно було, як Неталі докірливо зітхнула – але одразу ж і заторохкотіла в своєму звичайному темпі. – А як загалом справи? Чи бачилася з твоїм залицяльником? 

Бріджит мимоволі посміхнулася.

– Він не залицяльник, – дуже терпляче промовила. – Але так, бачилася. Провів мене додому. Було тепло, сонце, і жодного дощу.

– Чудова погода, провів додому… про що розмовляли?

– Про життя, Нетс. Моє і його.

– Йой, про життя… – трохи розчаровано протягнула Неталі. – А щось цікаве було?

– Ну… – Бріджит на мить підняла очі до стелі, не знаючи, чи варто казати, – я його поцілувала. В щоку.  

– Гхм… і що це означає? Це не може нічого не означати! Брідж!

– Не відмовляй своїй дорослій сестрі в раптових поривах. І не змушуй ставити точний діагноз будь-якій дії. Поцілувала, бо захотілося. Вдячна була. Душу я йому трохи вилила, а він не чинив опору – навпаки, поділився тим, що боліло, а то й досі болить йому.

Неталі знову гмикнула з певним сумнівом – вочевидь, їй не здавалося, що обмін болісними спогадами – вдалий вибір для теплого вечора в Нью-Йорку.

– А що в нього за травма? – мимохідь поцікавилася.

Бріджит зітхнула і піднесла до губ чашку.

– Не думаю, що йому б сподобалося, аби я це переказувала. Він дуже… делікатний.

– Де-лі-катний? – ледь не по складах промовила молодша. – Ми з тобою про чоловіка говоримо? Що йому за біда, якщо я дізнаюся? Навряд чи я коли його побачу!

– Хтозна, хтозна… – пробурмотіла Бріджит, сама не певна, чому це сказала.

– Що? – одразу накинулася молодша.

– Нічого… він сказав дуже цікаву річ. Настільки просту, насправді, що майже банальну… – вона злегка зітхнула, зробила ще один ковток і поморщилася. Все ж кава засолодка. Вона хоче не вуглеводів, вона хоче білку. Бажано середньої просмажки. – Що брехня – найгірше, що може бути.

– Ну він просто Капітан Очевидність! – зауважила Неталі.

– Знаєш, насправді він… милий. 

– Що? Ще раз!

– Милий, – повторила Бріджит тихо.

Неталі промовчала. Потім тихенько заговорила – ніби не знала, чи слід це казати, чи ні, але вроджена прямолійність не дала відступити: 

– Брідж, це… це означає, що він тобі подобається?  

Бріджит заплющила очі, сперлася потилицею об спинку дивана й усміхнулася самими кутиками губ.

– Нетс, я цього вечора почуваюся ніби з оголеними нервами, – промовила вона майже жартома. – Можемо не додавати ще одне запитання, від якого я знову почну думати?

– Мені подобається ця відповідь! – тріумфально оголосила Неталі. – Принаймні ти не сказала “ні”! Це прогрес! Такий собі “маленький крок для людини і величезний – для людства!”

– Не-етс! – у Бріджит ледь не пішла носом кава, тож вона поквапилася поставити чашку на стіл від гріха подалі.

– А що я такого сказала? – молодша була сама невинність. – “Милий”, звісно, така собі характеристика, ні тпру ні ну, – але, це перший чоловік, про якого ти взагалі говориш! 

– Ох, люба… я ніби бачу, як ти робиш новий запис в медичній карті моїх почуттів! – та сказала це Бріджит м’яко, майже ніжно.