РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

– Ми помирилися! – оголосив бадьорий і радісний голос. – Хочеш дізнатися, як? Ти помреш зі сміху, що він утнув!

Бріджит Тревіс схвально кивнула, хоча володарка голосу – її сестра Неталі – ніяк не могла її бачити, бо говорила з покладеного на стола і увімкненого на гучний зв'язок телефона, тоді як сама Бріджит готувала собі сніданок.

Був початок на сьому годину, рожеве сонце зазирало у прочинене вікно разом зі звичним міським шумом, що помалу набирав обертів – молода жінка, після вранішнього душу з розсипаним по плечах волоссям та босоніж, у світлому махровому халаті, іще лише увімкнула яйцеварку та почала заправляти  кавовим зерном  кавомашину. Неталі знала, коли подзвонити, аби без зайвої квапливості поспілкуватися із сестрою.

– Кажи, серденько, я слухаю, – лагідно мовила логістик.
–  Ось слухай – ти ж бо пам'ятаєш, що я сплю у твоїй колишній кімнаті, що вікна виходять у сад?
– Моя маленька сестричка спить там з того часу, як поступила до коледжу, я знаю, бо ж батьки й не думали відпустити своє пташенятко до кампусу, і воно грає круту дівчину лише у час поза домом, – промовила Бріджит, закладаючи скибку хліба у тостер.

– Глузуєш з мене! Я увесь час крута дівчина, і те, що не завжди перед батьками – лише тому, що шкода їхньої нервової системи!
– Я й не казала зворотнього, – запевнила старша сестра, дістаючи яйце. – Зараз буде трохи гучно – зварю кави.
– То ж ось, – за півхвилини, як гул кавомашини стих, Нетс із задоволенням набрала повітря в легені, – просинаюсь я учора – це сталося учора, просто не було часу зателефонувати – о шостій, тільки зуби встигла почистити, предки ще сплять, вештаюсь кімнатою, збираю підручники – звісно, звечора не до того було, Брідж, не читай мені мораль! – страшенно хочу спати – аж тут у вікно стукають! Я в перший момент навіть злякалася...

– Неталі Сеймур? Злякалася? – засміялася Бріджит, ложкою облуплюючи шкаралупу і щиро тішачись з розповіді сестри.– Певно, грабіжник не почав би справу з того, що постукав у вікно!
–Та раптово ж! – пхикнула Нетс. – я підбігла до вікна, забувши, що спросоння схожа на морську білку...
– Морську білку? Хіба така існує?
– У тому й річ, що певно, ні, це тільки я, коли не висплюся! Тож розкриваю штори – Стів стоїть! Уяви собі! Перелізти загорожу, пробратися між кущами – і посміхатися спокійнісінько! В нього є деякий кримінальний хист, ти не вважаєш?
– Тобі краще знати, – клацнув тостер і Бріджит дістала середньої золотавості грінку. Усміхнулася – гарно було оце, клопочучись на кухні, слухати цвиркотіння сестри за півтори сотні кілометрів звідси, але немов вона була поруч.

– Та він не прийшов співати серенади – батьки цього б і не стерпіли, до того у мами її дорогоцінні троянди, які вона любить більше, ніж тебе, мене і батька усіх разом! – тож він такий – "Нетс, давай миритися, га?" –  витягає руку з-за спини і простягає коробку з Філлі чізстейк! Ні, я ж казала, ти зарегочешся! Де ти таке бачила? – радісний голос Неталі дзвенів на найвищій ноті. – Принести дівчині не квіти чи прикрасу там яку, а улюблений бургер, знаючи, що в мене напевно не буде часу, аби забігти за ним!?

– Знав, чим тебе взяти, – поважно мовила Бріджіт, прикрашаючи тост з яйцем листком салата, – квіти тобі після маминого саду жодні гарнішими не здадуться, 
прикрасами ти б обурилася, що він хоче тебе підкупити, тож твій хлопець обрав безпрограшний варіант! Я, звісно, й не сумнівалася, що все у вас владнається. 
– Йой, невже в моєму житті все так передбачувано? – жартівливо обурилася дівчина.

– По-перше, ти б не прогавила можливості з'їздити на цей свій байкер-парад, по-друге, – враження, що у вас зі Стівом усе гаразд, і сваритесь ви швидше від повноти почуттів, а не через те, що маєте "непримиренні розбіжності"! – Бріджит відкусила від тоста. – Здається, вам одне з одним пощастило. А взагалі-то, Нетс, у житті не дозволяй себе взяти ані дешево, ані дорого, ані бургером, ані брильянтовим кольє. Завжди дивися в очі і слухай не лише серце, а й розум.

– Ні, якби він приніс брильянтове кольє, теж було б круто! – дівчина весело розсміялася.
– А я б сказала тоді – подумай як слід. Він хоче захопити тебе у повне своє володіння, і хтозна, чи з хорошими намірами.
– І звідки ти все це знаєш? – лукаво відізвалася Нетс. – Адже з Гарві у вас була цілковита іділія, – досі дивуюся, невже ж ви ніколи навіть трохи не сперечалися?! 

У спокійному обличчі Бріджит ледь напружився якийсь крихітний м'яз, а рука, що потяглася була за чашкою кави, на мить зупинилася у повітрі.
– Брідж, ти мовчиш?
Молода жінка повела плечима, немов звільняючись від якоїсь невидимої ваги, але не поспішала відповідати.
– Брідж, я й не думала завдати тобі болю! Просто коли ти не говориш про нього, ти робиш тільки гірше! – заторохтіла Неталі збентежено.

– Справді? – дещо сухо мовила Бріджит.
– Так! – з певністю та безжальністю лікаря-початківця заявила Неталі. – Якщо ти не говориш про нього, він в твоїй уяві перетворюється на якийсь недосяжний ідеал, до якого жодному іншому чоловіку дзуськи дотягтися! А ти ж жива, Брідж, і маєш жити! Вже чула, як мама казала, що тобі б варто заморозити яйцеклітини!

– Та-ак, звісно, мамі б не хотілося, аби я змарнувала своє життя... – повільно видихаючи, Бріджит узяла каву.
– А тобі б хотілося мати дитину, Брідж?
– Зважаючи на те, скільки я тебе нянькала, Нетс, дочку в деякому сенсі я вже маю – ще й яку свавільну та норовисту! – засміялася Тревіс.  – До того ж, за дещо старомодними звичаями нашої родини, для цього я б мала знайти собі чоловіка – а це те ще завданнячко.

– Не дуже-то ти ним і переймаєшся, – легковажно зауважив голос з телефону, – за весь час, що у Нью-Йорку живеш, жодного разу не ходила на побачення!
– Певно, від долі не втечеш, – відмахнулася Бріджіт, допиваючи каву.
Неталі гмикнула, вочевидь незадоволено.
– Ні, це не тому... – у роздумах промовила вона. – Три роки минуло, Брідж! Ти ж ні в чому не винна!