Глава 15

ГЛАВА 15

Тільки відбігши на достатню відстань, я зрозуміла, що все ще й гадки не маю, як вибратися з клятого парку. І все ж таки повернутися до альтанки та показатися верховним братикові та сестриці здавалося надто принизливим. Уявляю, якими поглядами обдарують нікчемну рабиню, яка навіть парком нормально погуляти не може, щоб не вляпатися в неприємності.

Рипнувши зубами, вирішила, що здаватися все одно не буду. Оберу один напрямок і буду по ньому йти – кудись та виведе. З такими думками рушила вперед, чуйно прислухаючись до найменших звуків. Раптом таки поталанить натрапити на когось, хто зможе вивести звідси.

І коли спереду почулися кроки, ледь не закричала від радості. З широкою, напевно, навіть дурнуватою посмішкою кинулася в напрямку звуку. Щоб уже за хвилину наткнутися на Валафара, який задоволено посміхався.

Все-таки пішов за мною, гад такий! – встигла промайнути в голові думка, перш ніж міцні архидемонські руки заключили в обійми та притягли до себе. Не знаючи, чого чекати від цього розпусника в такому усамітненому місці, я гадки не мала: радіти його появі чи впадати в паніку. І моя широка посмішка відразу злетіла з обличчя, змінившись зведеними бровами і стиснутими губами.

– Навіщо ви пішли за мною? – буркнула, марно намагаючись звільнитися.

– Дехто, між іншим, мені танок обіцяв, – почула нахабну відповідь.

– Невже так мало охочих скласти вам пару в танцях, що доводиться по парках дівчат виловлювати? – не втрималася я від уїдливого запитання. І не без зловтіхи помітила, як задоволена фізіономія Валафара хмурнішає.

– Ну ти й колючка! – хмикнув він.

– Якщо вас щось не влаштовує, то плакати не буду, – продовжувала відчайдушно храбруватися я. – І взагалі, не могли б ви мене вже відпустити?

Валафар трохи примружився.

– А якщо ні?

Ну ось, а тільки почав нормальним здаватися! Усі вони архидемони однакові! Стурбовані сволоти!

– Тоді я кричатиму, – рішуче пообіцяла я.

– Гадаєш, хтось тебе тут почує? – протягнув чорнявий гад. – А якщо й почують, то скоріше за все, не стануть заважати. Зазвичай у парк приходять ті, хто хотів би усамітнитися. Тож у них знайдуться цікавіші заняття, ніж втручатися у чужі справи.

Прокляття! Якщо він має рацію, то влипла я міцно! Навколо ні душі, тільки моторошні дерева. Звісно, десь там позаду залишилися повелитель з сестрицею, але навряд чи почують. А якщо й так, то втручатися вважатимуть нижче за свою гідність. Так що ніщо не завадить клятому демоняці надолужити згаяне вчора. І як я могла купитися на його лицемірну ввічливість?! Знайшла кому вірити!

– Ну ти чого так побіліла? – вистачило нахабства запитати у цього гада, який уважно спостерігав за виразом мого обличчя.

Причому він навіть не подумав відпускати. Навпаки, почав відтісняти до найближчого деревця.

– Забери руки, мерзотнику! – прошипіла я, з ненавистю дивлячись на нього.

Потім спробувала вдарити ногою. Але тільки зойкнула, затиснута ще сильніше в сильних руках.

– Ух, яка ти гаряча! – пристрасно вигукнув Валафар, підпираючи моєю спиною стовбур дерева і притискаючись до мого тіла. – Точно Вогник! Така маленька, тендітна, але така палка. Уявляю, що буде, якщо тебе ще більше розпалити.

– Іди в дупу! – процідила я, звиваючись всім тілом у марній спробі звільнитися.

Сама усвідомила, що від цього стає лише гірше. Від моїх рухів чоловіче єство архидемона ще сильніше проявило активність. Мені ж кров кинулася в голову від паніки.

– Не личить такому милому створенню лаятися, – видихнули мені у вухо, а потім ковзнули в нього язиком. По шкірі пробігла низка мурашок, і я здригнулася.

– Забери свій поганий язик!

Почувся тихий смішок. Валафар і не подумав цього робити, продовжуючи досліджувати моє бідне вушко губами та язиком, злегка покусував мочку. Ноги підкошувалися від слабкості, що мимоволі охопила.

– Не смій!

З останніх сил я знову спробувала його відштовхнути. Але домоглася лише того, що мої руки завели за голову і втислися в моє тіло ще сильніше. Друга рука архидемона повільно ковзала по нозі, через розпусний розріз на сукні пробираючись до оголеної шкіри.

– Пусти, сволото!

Від сорому в мене вже все обличчя палало. Я з жахом розуміла, що ніщо не завадить цьому гаду зробити зі мною все, що заманеться.

Що ж робити?! Може, спробувати закричати?

Але Валафар, ніби відчувши недобре, накрив мій рот своїм, зупиняючи крик, що рвався назовні. Злегка куснув за нижню губу, потім провів по ній язиком, почав досліджувати верхню. Рука ж уже нахабно пролазила за тканину спідньої білизни, пробираючись до найпотаємнішого місця.

Цього я вже не витримала і щосили вкусила Валафара за язик, що саме пробрався до мого рота. Архидемон на мить відсахнувся, і цього мені вистачило, щоб закричати.

Так я не кричала ще ніколи. Несамовито. Відчайдушно. Наче мене тут убивали найлютішою смертю.

Рот мені заткнули вже за кілька секунд. Притискаючи долоню до моїх губів, Валафар дивився з погано прихованим невдоволенням.