Глава 14

ГЛАВА 14

Не знаючи, куди себе подіти, я пройшла до одного зі столів з закусками та випивкою. Оглянувши асортимент, зрозуміла, що тут представлена ​​лише висока демонська кухня, і важко зітхнула.

Обравши дещо незрозуміле на шпажці, з сумнівом огледіла блакитну субстанцію разом зі смугастою жовто-рожевою. Варто чи не варто ризикувати?

Згадалося, як вся наша компанія одного разу вирішила пошикувати й на честь чергового успішного завершення справи вирушила до демонського ресторану. Перепробували ми там багато чого, включаючи щупальці арліан* і холодець з лап ящера**.

Пам’ятаю, як мужньо вдавали, що для нас подібна їжа в порядку речей, щоб не осоромитися перед іншими відвідувачами. І як потім ми з Дімаром мучилися від болю у череві – все ж таки подібна їжа для нас незвична. Вайшан, як напівдемон, виявився набагато міцнішим. Таніка ж пила лише кров койнера і, хоч і не прийшла від неї в захват, але перенесла похід до ресторану досить легко. Але ми з леопардом вирішили, що демонська кухня не для нас.

– Полюбляєш асорті з нутрощів розломних жуків? – почулося за спиною задумливе.

А я з жахом відкинула злощасну шпажку. Вирішила, що тепер точно нічого навіть пробувати не стану.

Подивилася на Валафара, який підійшов до мене, мало не з вдячністю. Уявила, як з’їла б цю гидоту, і відчула нудоту.

– Так я й думав, – хмикнув архидемон. – Раджу спробувати ось це, – і він вказав на канапе, вкрите якоюсь зелено-рожевою субстанцією.

– Ні, дякую, – я рішуче замотала головою.

Чим би це не було, краще залишитися голодною, ніж спорожнити шлунок перед натовпом аристократів, якщо мій шлунок буде не згоден з такою порадою.

– Тоді, може, вип’єш?

– Теж ні! – я скривилася, згадуючи вчорашній вечір. Пити мені однозначно не варто! – Як гадаєте, якщо я зараз піду з балу, хтось помітить? – з надією на протилежне запитала архидемона.

Він весело блимнув фіолетовими очима.

– Піти з балу раніше ніж за три години після його початку – проявити неповагу до господаря.

– Койнера на його голову! – вирвалося у мене.

Я одразу ж прикусила язик, усвідомивши, що і кому говорю. Взагалі-то Валафар входить до найближчого кола Зепара. Але архидемон замість того, щоб висловити обурення, розреготався.

– Бачу, ти не в захваті від нашого повелителя.

Цього разу я промовчала, залишивши свою думку при собі.

– Що ж, тоді доведеться просто постояти біля стіночки, поки минуть ці три години, – пожувавши нижню губу, зітхнула я і приречено рушила до згаданого місця.

– Ти могла б провести час набагато веселіше, – не побажав відставати Валафар, ув’язавшись за мною.

От же причепився на мою голову!

– Це як? – з сарказмом запитала, уявляючи, що він може мені запропонувати.

– У приємній компанії, за приємною бесідою, – надавши голосу інтонації досвідченого спокусника, схилився наді мною, яка вже підперла стіночку, Валафар.

– Під приємною компанією ви маєте на увазі себе? – хмикнула я.

– Радий, що ти теж поділяєш мою думку, – в тон мені обізвався архидемон.

– Ні, дякую, – відрізала я. – Краще побуду на самоті.

На кілька секунд маска доброзичливості злетіла з Валафара. Фіолетові очі недобре примружилися. Схоже, я псую йому всі плани з мого зваблення. Цікаво, і що робитиме тепер? Може, нарешті, забереться і дасть спокій?

Але він швидко впорався з собою і посміхнувся.

– Судячи з того, що я бачив учора на платформі, ти й з Зепаром дозволяєш собі говорити в такій манері. І як він це терпить?

– Може, він збоченець? – знову вирвалося, перш ніж встигла подумати про сенс сказаного.

Брови Валафара смикнулися до чола, і він знову розреготався.

– Ні, ти таки нестерпна!

– Ніхто вас не змушує мене терпіти, – я знизала плечима. – До речі, та демониця в рожевому вже мало з сукні не вистрибує, бажаючи привернути вашу увагу.

Він лише скривився, навіть не глянувши у бік зазначеної особи. Схоже, Валафар такий самий збоченець, як і повелитель! Йому, мабуть, подобається, коли нікчемні рабині його ображають. Цікаво, я колись взагалі зрозумію, що коїться в голові архидемонів?

Валафар завів зі мною світську бесіду. Обговорював інших гостей, останні новини зі світу мистецтва та інше у тому ж дусі. Розуміючи, що для мене це взагалі темний ліс, я мляво підтакувала. А потайки бажала, щоб він якнайшвидше втратив інтерес до такої жалюгідної співрозмовниці та звалив у невідомому напрямку. Тим більше що його приятелі Даріель і Арлан разом з іншими гостями раз у раз кидали в його бік здивовані погляди.

Схоже, ніхто не розумів, що змушує архидемона стирчати поруч з такою невідповідною супутницею. Я цього також не розуміла, але сумнівалася, чи варто запитувати про це відкрити. Поки розмова відійшла від небезпечних двозначних тем, це, в принципі, влаштовувало. Гаразд, сприйматиму Валафара, як фон, що допомагає вбити час до того, як зможу звідси піти.