Глава 11

ГЛАВА 11

Пробудження було дуже неприємним і мимоволі викликало відчуття дежавю. Як і вчора, голова розколювалася, а до горла підступала нудота. Навіть подумала, чи не зіграв зі мною дар злий жарт, і вчорашній день просто мені примарився. А сьогодні я отримала спробу все виправити, знаючи наперед про те, що має статися.

Не встигла ця утопічна думка оформитися в голові, як я зрозуміла, що все ж таки відмінності між вчорашнім і сьогоднішнім пробудженням однозначно були.

По-перше, лежала я на чомусь м’якому та теплому, а не на кам’яній холодній підлозі. А по-друге, той стукіт, що віддавався в голові спалахами болю, лунав не всередині, а ззовні.

Тієї ж миті я розплющила очі й гарячково заозиралася, боячись побачити найстрашніше – голого Зепара, який лежав поряд і безсоромно посміхався через те, що сталося між нами вночі. Але з подивом виявила, що в ліжку сплю, як і раніше, сама. Та й постіль інша, як і сама кімната. Мабуть, учора мене все-таки перенесли до покоїв, призначених у моє особисте користування. І якби не голова, що жахливо боліла, я б зараз захопилася від вигляду розкошів, що панували навколо і були явно не призначені для звичайної рабині.

Стук ставав наполегливішим. І я таки усвідомила, що саме стало причиною пробудження. Хтось стукає у мої двері. Мозок, як на зло, геть-чисто відмовлявся працювати. І я сіла на ліжку, тупо дивлячись на двері. Навіть не здогадалася, що мені треба робити: піти відкривати чи просто вигукнути дозвіл увійти.

Але мої труднощі непроханий гість вирішив сам. Йому явно набридло бити у двері, і він вирішив взяти справу до своїх рук. Стулка відчинилася, впускаючи до моєї нової спальні лорда Вайлена. Я смикнулася з наміром сховатися під ковдру. Запізно помітила, що минулого вечора мене хтось перевдягнув у нічну сорочку. Але одразу ж ліниво подумала про те, що кого-кого, а вже цього дроу мої принади точно не зацікавлять. От був би на моєму місці молодий хлопець, тоді так – варто було б збентежитися. Від цієї непристойної думки я навіть захихотіла. Але одразу ж застогнала від нового спалаху головного болю.

– Бачу, міри у випивці ти не знаєш, – сухо прокоментував мій стан лорд Вайлен і підійшов до ліжка.

Я засмутилася, коли він обхопив мою бідну голову руками й напружився. Може, чутки про його орієнтацію сильно перебільшені? Але вмить розслабилася, коли зрозуміла, що саме він робить. Знайомі відчуття тепла, що розливалися від пальців, притупляли біль і приводили організм до ладу. На мене зараз просто здійснюють цілющий вплив. Щоправда, те, що сам голова магічної гвардії робить це особисто, викликало певне збентеження. Міг би звичайного цілителя викликати.

– Тепер краще? – хвилин через п’ять запитав він, прибираючи руки та відходячи від мене.

– Так, дякую, – хриплуватим голосом відгукнулася я, дивлячись на те, як дроу проходить до крісла і сідає в нього.

– Сьогодні в тебе буде насичений день, – повідомили мені голосом, у якому не було й краплі тепла. – Повелитель виявив бажання, щоб ти супроводжувала його на балу на честь посла дроу.

Я приречено зітхнула, усвідомивши, що сьогоднішній день може стати ще гіршим за вчорашній. Схоже, хоч якогось перепочинку мені ніхто давати не збирався.

– Наскільки я встиг зрозуміти, ти не маєш уявлення, як слід поводитися на подібних заходах. Так що розпорядився підшукати для тебе наставників, які хоча б трохи навчать, як треба поводитися. Розумію, що за один день не варто чекати на особливий результат, але вибору у нас немає. У твоїх же інтересах постаратися засвоїти якнайбільше, щоб не виставити себе і повелителя на посміховисько.

Мстиво подумала про те, що була б навіть рада виставити розпусного білявого гада на посміховисько. Але зустрівшись з крижаним поглядом дроу, зрозуміла, що тоді мені точно гаплик.

– Гаразд, – з важким зітханням сказала я. – І що мені треба робити?

– Повелитель розпорядився приставити до тебе служницю. Зараз я викличу її і тобі допоможуть привести себе до ладу і подадуть сніданок. За годину з’явиться наставник з етикету, потім учитель танців. Вони намагатимуться впхнути в тебе необхідний мінімум знань. Бал почнеться о п’ятій, так що до того часу ти маєш бути готова.

– А я гадала, що маю розвивати свій дар і допомагати вам у вирішенні державних питань, а не навчатися всіх цих дурниць, – похмуро помітила я, уявляючи весь той жах, що доведеться пережити.

– Гадаєш, я сам від цього в захваті? – процідив лорд Вайлен, вперше за сьогоднішній ранок відкрито виявляючи емоції. – Але з повелителем не сперечаються. Раджу тобі це також засвоїти. А тепер не будемо гаяти часу. Підіймайся і готуйся до нового дня.

Він підвівся і попрямував до дверей, коли його зупинив мій похмурий голос:

– А можна мені хоча б з Дімаром побачитися?

Дроу розвернувся і змірив мене важким поглядом.

– Навряд чи сьогодні в тебе буде на це час. Та й цей раб теж має роботу, яку він повинен виконувати.

– Принаймні, скажіть, з ним усе гаразд? – зітхнула я.

– Так, – сухо відповіли мені та вийшли з кімнати.

Ага, так я й повірила! Напевно, лорд Вайлен поставив його на таку роботу, щоб принизити якнайсильніше. Можна тільки уявити, як мій гордий леопард усе це переживає! Навіть промайнула крамольна думка начхати на розпорядження клятого дроу і вирушити на пошуки Дімара. Але я вчасно схаменулася. З цієї витівки навряд чи вийде щось путнє. По-перше, я й гадки не маю, де шукати. По-друге, лорд Вайлен тоді точно розлютиться і зробить моє життя і зовсім нестерпним. І не тільки моє, а й Дімара.