Глава 10

ГЛАВА 10

Зепар підхопив мене на руки та посадив на свою золоту платформу, попри млявий опір. Чомусь було так прикро, що не хотілося, щоб він до мене зараз торкався. Точніше, не так. Від його дотиків ставало ще гірше – аж надто дивні відчуття вони викликали. Хотілося наплювати на все – образи, міркування розуму – і просто притиснутися до міцних грудей архидемона. Відчути себе маленькою та слабкою дівчинкою, яку є кому захистити. І хоч усвідомлювала, що захищати слід швидше від Зепара, але поруч з ним звична логіка відмовляла.

– Ну, все, заспокойся, – промовив він, погладивши мене по голові. – Ти ж у мене сильна дівчинка.

Платформа вже злетіла і помчала до палацу. А я без успіху намагалася припинити істерику. Хоча, за великим рахунком, цей стан був цілком зрозумілий. Надто багато довелося пережити за цей нескінченний день. Один з найжахливіших у моєму житті!

Протягом усього часу я намагалася триматися і не показувати нікому, як насправді страшно за подальшу долю. Не лише мою, а й Дімара, Таніки та Вайшана. А тепер усі пригнічені емоції виплеснулися назовні. І було подвійно прикро, що це сталося на очах у того, кого це, напевно, тільки повеселить. Особливо після того, що я йому наговорила.

Проте архидемон навіть не думав сміятися. Принаймні, відкрито.

Я відчула, як його руки стискають мої, і від них по тілу струменить тепла енергія. Не така, як тоді, коли він впливав на мене силою інкуба. Щось інше. Заспокійливе. Цілюще.

– Що ви робите? – я слабко запротестувала, намагаючись висмикнути руки.

– Лікую твої опіки, – спокійно відгукнувся він. – Валафар все-таки тварюка! Навіть не подумав захистити тебе від свого вогняного впливу.

Я відразу заспокоїлася, з полегшенням відчуваючи, як проходить біль на обпалених ділянках шкіри.

– Значить, архидемони ще й лікувати вміють, – пробурмотіла, щоб приховати збентеження від його близькості.

– Тільки поверхневі рани, – відсторонено промовив повелитель. – Для серйозного цілительського впливу необхідно по-особливому налаштувати свою магічну силу. Цьому доводиться вчитися. Та й особливий склад характеру не завадить. Бажання піклуватися про інших.

– Так, це точно не про вас, – хмикнула я.

Зепар не розсердився, а легко посміхнувся.

– Бачу, ти вже приходиш до тями. Це добре. Ніколи не любив жіночих сліз. Не дуже розуміюся на тому, як діяти в таких випадках і втішати.

– Зараз у вас непогано це вийшло, – помітила я, відчуваючи, як і справді все більше заспокоююся від зіткнення його рук з моїми.

Навіть відчула розчарування, коли він, нарешті, відпустив, закінчивши з цілительським впливом.

– Пробачте, що через мене вам довелося поїхати звідти, – сказала я. – Напевно, ви б бажали зараз веселитися з друзями, а не возитися зі мною.

Сама не знаю, чому це йому сказала. Може, тому що відчувала вдячність за те, як Зепар повівся. І почала сумніватися, що він насправді такий мерзотник, як про нього думала раніше.

– Ну, я все ж таки не хочу, щоб моя особиста віщунка вийшла з ладу вже після першого дня використання, – посміхнувся він.

Весь мій доброзичливий настрій зник. Мерзотник він все-таки! Міг хоча б збрехати зараз. Ще й посміхається, гад! Вочевидь насолоджується моєю реакцією. Через те, що йому майстерно вдалося обдурити мене своєю вдаваною шляхетністю.

Залишок шляху ми провели у важкому мовчанні. Точніше, це для мене воно було важким. Зепар же просто думав про щось своє, не звертаючи на мене уваги.

Зупинивши платформу біля входу до палацу, архидемон зіскочив з неї та простягнув мені руку, яку я гордо не помітила. Почула за спиною глузливе хмикання. Але продовжувала крокувати вперед, бажаючи якнайшвидше позбутися свого безцеремонного провожатого. Вже входячи до тунелю, запізно згадала, що тут магічний захист. А якщо мені ще не дали допуску і без супроводу моє кволе тільце перетвориться на фарш? Нервово проковтнувши, зупинилася за два кроки від входу, не наважуючись пройти далі.

– Не бійся, Вогнику, твої дані вже ввели в систему захисту, – вірно розгадав Зепар мої труднощі, але я продовжувала стояти.

А раптом збрехав? І зараз з задоволенням спостерігатиме за тим, як мене розривають на шматки магічні промені! І от сама розумію, що навряд чи – надто цінне я придбання. Але все одно продовжувала стояти, не довіряючи йому остаточно.

– Овва! Ти така боягузка, виявляється? – почула над вухом м’який голос.

А потім мене підхопили на руки та понесли по тунелю.

Міцно заплющивши очі, я вткнулася обличчям у груди повелителя і завмерла так, проклинаючи себе за несвоєчасну слабкість.

– От і все. Тепер можеш іти сама. Чи ти хочеш, щоб я й далі тебе ніс? – глузливий голос вирвав із прострації та змусив почервоніти.

Я одразу ж смикнулася й обурено підібгала губи. Почула новий смішок Зепара.

Він поставив мене на ноги та рушив до сходів. Повагавшись, я пішла за ним. Поки йшла, гарячково згадувала про те, як знайти шлях до своєї кімнати. Щось підказувало, що знайти її буде не так вже й легко.