Глава 8

ГЛАВА 8

– Куди підемо? – радісно вигукнув Арлан, мало не притискаючись до Зепара.

Взагалі весь його вигляд нагадував доброзичливого песика, який відчайдушно прагне добитися уваги господаря.

Валафар і Даріель йшли за повелителем, насмішкувато поглядаючи на Арлана. Вкотре подумала про те, як іноді химерно розподіляється влада. При вигляді цього хлопця ніхто в здоровому глузді не визнав би в ньому повелителя сьомого демонського світу.

Зепар впевнено відповів:

– До смерті хочу напитися. Ці дипломатичні зустрічі завжди так напружують.

– Отже, у «Золотий притулок»? – обізвався Валафар з посмішкою.

– Можна й туди, – знизав плечима повелитель. – Тільки спочатку... – Він різко зупинився, так що брюнет з ельфом ледве на нього не налетіли, і повернувся. – Треба  купити моїй відьмочці щось пристойніше. А то мене ще в скупості почнуть підозрювати! – іронічно сказав він.

Гадаю, не треба говорити, що після його слів погляди всієї компанії спрямувалися на мене. І тепер чотири пари очей отримали законну підставу критично мене розглядати, оцінюючи невибагливий зовнішній вигляд. Зепар навіть скрушно головою похитав.

– Вайлен таки чурбан! Навіть не перейнявся тим, щоб тобі хоч якийсь нормальний одяг дістати. Просто ілюзію навіяв. Та ще цей нашийник жахливий!

Ось з останнім я була повністю згодна! Сама не була в захваті від цього свідчення моєї рабської долі.

– Нашийник можна взагалі зняти, – набравшись нахабства, запропонувала я.

Хто його зна! Раптом Зепар у пориві щедрості погодиться. Тоді лише питання часу, коли знайду спосіб звільнити Дімара та злиняти звідси.

Архидемон окинув мене скептичним поглядом і хмикнув.

– Хитра дівчинка надумала втекти?

Я насупилася, розуміючи, що всі мої таємні думки прораховані на раз. Він же незворушно продовжив:

– Ні, так швидко втрачати нову іграшку я не збираюся.

Вкотре охопило обурення. Хотіла сказати щось уїдливе у відповідь, але вчасно згадала про погрозу лорда Вайлена і закусила губу.

– Яка різниця, у що буде вдягнена рабиня? – невдоволено подав голос Даріель. – Ще не вистачало на такі дрібниці витрачати час!

– Згоден. Можна хоч взагалі роздягнути, – встряв у розмову Валафар, окидаючи мене глузливим поглядом. – До речі, вона б непогано виглядала в одному нашийнику. Публіка у «Золотому притулку» оцінила б!

Я вже тільки й могла, що судомно хапати ротом повітря, відчуваючи, як палають не тільки щоки, а й вуха. З жахом усвідомила, що з цих мерзотників станеться так і вчинити зі мною. Просто заради розваги! І найменше їх буде турбувати, що я при цьому відчуваю. Адже я лише рабиня, іграшка! Тільки гордість утримувала від того, щоб розревітися від почуття власної безпорадності. А  також усвідомлення того, що мої сльози їх тільки потішать.

Арлан і Даріель дружно заіржали у відповідь репліку приятеля. А ельф ще й додав дрова в полум’я мого приниження:

– Та ні, якщо її роздягнути, то видовище буде занадто жалюгідне. Ти глянь на неї – шкіра та кістки!

Я приречено чекала, що й Зепар зараз встряне зі ще більш образливою реплікою. Але на мій подив, архидемон підійшов ближче, встав поруч і пригорнув до себе, тепло мені посміхаючись.

– Зовсім дівчинку заклювали! Вона поки що ваших безглуздих жартів не розуміє, так що зменште оберти. Та й взагалі ображати мою особисту відьмочку можу лише я.

І він гадає, від цього мені стане легше?! Я обурено засопіла, хоча чомусь від дотику гарячого демонського тіла до мого власного напруга трохи відпустила. Я взагалі була вражена такою своєю реакцією. Це точно ненормально, що в його обіймах я почуваюся захищеною!

Одразу ж почала вириватися, прагнучи позбутися подібних неприйнятних відчуттів. Зепар хмикнув і відпустив. Потім знову рушив уперед, махнувши друзям:

– Спочатку до крамниці Дарміни.

Я знову впіймала на собі погляд Валафара, який широко мені посміхнувся. І раптом зрозуміла, що фраза, сказана ним, зовсім не була жартом. І він би тільки зрадів, якби Зепар заради забави справді наказав мені роздягнутися. Ненавиджу аристократів! Зараз це відчувала особливо виразно.

Залишок шляху до виходу з палацу на мене звертали уваги менше, ніж на стіни чи підлогу. Хоча це цілком влаштовувало – від інтересу високородних мерзотників самі нічого хорошого чекати не варто. Знічев’я прислухалася до розмови чоловіків, які обговорювали свої любовні пригоди та передчували сьогоднішні розваги. З сумом думала про те, що доведеться стати свідком наміченого неподобства, від чого настрій падав все сильніше. Якщо вони такі гади тверезі, то що ж буде, коли нап’ються? Навіть уявити страшно!

Варто було вийти назовні, як Зепар витяг з-за пояса розкішну золоту платформу, на яку ми всі дружно завантажилися. Мене змусили сісти на подушечку біля ніг повелителя, щоб він мав можливість тріпати моє волосся, ніби я і справді була його собакою. Схоже, моя шевелюра Зепара так і манить. І на прийомі не давав спокою, і зараз.

Промайнула «геніальна» ідея – може, повернувшись до палацу, обритися наголо? Я навіть посміхнулася, уявивши собі реакцію білявого гада на таке моє перетворення. Але потім уявила, що в такому вигляді доведеться з’являтися на демонських балах, і ідея перестала здаватися такою вже привабливою. Дам тільки новий привід цій четвірці насміхатися з мене.