Глава 7

ГЛАВА 7

Верховний повелитель тим часом зайняв своє місце на троні й по залу рознісся його звучний голос:

– Пробачте, що змусив на всіх чекати. Державні справи надто затримали.

Від такої безсоромної ​​брехні я навіть остовпіла і зважилася підняти очі на вищого інкуба. Він розвалився на троні, всім виглядом демонструючи розслабленість. І судячи з лукавої посмішки, чудово розумів, що кожному з присутніх відома справжня причина його затримки. Але йому було чхати як на них, так і на державні справи, якими прикривався.

Посол ледь помітно насупився, але відразу надав собі вигляду підкресленої шанобливості. Він уже рушив до трону, щоб розпочати, нарешті, офіційну церемонію, заради якої, власне, всі тут і зібралися, коли нова репліка Зепара розтрощила зовнішню незворушність темного ельфа.

– Вогнику, а ти чого в куточок забилася? Твоє місце поряд зі мною.

Така відверта непошана до посла та й взагалі всієї церемонії викликала серед дроу обурений гомін. Я була готова крізь землю провалитися від ніяковості. Адже неважко було здогадатися, до кого звертається Зепар, раз я була єдиною жінкою серед присутніх. І ось тепер я б багато віддала, щоб мене продовжували ігнорувати. Тепер же помітили всі! Такими поглядами обдаровували, що лише дивом ще не спопелили на місці! Ще й лорд Вайлен, невдоволений тим, що я забарилася, тицьнув ліктем в мій бік і прошипів:

– Іди та сядь на одну зі сходинок трону. Чим швидше все закінчиться, тим краще. Темні ельфи й так вже на грані.

Намагаючись не підіймати очей від своїх скромних туфельок, я рушила по проходу, відчуваючи, як щоки буквально палають. Хотілося одного – прибити легковажне біляве чудовисько за те, що поставив у таке становище. Невже він не розуміє, що я маю при цьому відчувати? Або прекрасно розуміє і навіть насолоджується цим? Вже сто разів пошкодувала, що ляпнула йому тоді в його покоях ту зухвалу фразу. Знайшла з ким тягатися у плані нахабства!

Підійшовши до східців трону, сіла на нижній, намагаючись здаватися якомога непомітнішою. Проте відразу почула нову знущальну репліку Зепара:

– Не там, дорогенька. Я ж сказав, що твоє місце поряд зі мною.

Я збентежено підняла очі на усміхненого красеня і, подумки пославши його в розлом, на тремтячих ногах піднялася на самий верх. Не менш приголомшений тим, що відбувається, Арлан невдоволено підібгав губи й посунувся, поступаючись своїм місцем біля ніг повелителя. Те, що нікому невідому рабиню людської раси порахували гідною сидіти поруч з архидемонами, напевно, стало шоком для всіх присутніх. Але я вже зрозуміла, що білявий гад любить шокувати навколишніх.

Коли я сіла там, де хотів повелитель, він ще й потріпав мене по щоці, наче слухняне цуценя. Я з ненавистю витріщилася на нього, намагаючись хоча б поглядом дати зрозуміти, як сприймаю подібне поводження. Посмішка Зепара стала ще ширшою. Він підморгнув мені й, нарешті, приділив увагу послу дроу, який нерішуче переминався на колишньому місці. Зробив йому знак наблизитись.

Архидемон-радник, як того вимагали правила, офіційно представив посла. А я дивилася на зарозумілого дроу на ім’я Ленар Дарбірн, який ледве стримував роздратування і гнів, і чудово усвідомлювала, що він має зараз відчувати. Причому йому ще й доводилося розсипатися в люб’язностях перед Зепаром, як того вимагали традиції. Втім, верховний блондин перервав його промову ще на вступі:

– Ви ж з тих Дарбірнів, які колись претендували на верховну владу у темних світах?

Посол запнувся на півслові і витріщився на повелителя, не знаючи, як реагувати та з чим пов’язане таке запитання. А я завмерла, відчувши, як по спині пробігає холодок. Спрямувала на Зепара здивований погляд. Те, що він поставив саме це запитання – лише неймовірний збіг чи цей красунчик не такий простий, як всі про нього думають? І він не наділений таким даром, як я, тому має керуватися логічними міркуваннями. Чи може він знати, що мені відкрилося при погляді на цього дроу? Те, як Ленар Дарбірн прагне сам стати верховним темним королем і скільки для цього робить. І виходячи з цього, наскільки він не зацікавлений в успішному виконанні цього доручення.

– Так, мій предок Рінадій Дарбірн, в минулому король другого темного світу, колись претендував на верховний престол, – нарешті, сухо відгукнувся темний ельф. – Але я походжу з іншої гілки. Мій батько – Кайлен Дарбірн, лише лорд-намісник в одному з файоратів* другого темного світу.

– Досі? – брови Зепара підвелися. – Мабуть, ваш батько не надто амбіційний. Чи його навмисно не пускали вище? Чув, що королева Лаурна не дуже розташована до нього.

– Ви добре обізнані зі справами моїх родичів, – процідив дроу, явно невдоволений поворотом розмови.

– Колись мав честь особисто зустрічатися з вашим батьком та бабусею, чиє загадкове зникнення і досі багатьом не дає спокою**. Мені шкода, що після цього положення вашої сім’ї у темних світах неабияк похитнулося, – з вдаваним співчуттям простягнув Зепар. – Але бачу, це не завадило особисто вам зробити непогану кар’єру при дворі верховного темного короля.

– Дякую, – тон дроу був здатний заморозити океан.

– Вогнику, – я навіть здригнулася, настільки не очікувала, що Зепар звернеться зараз до мене. З нерозумінням відвела очі від посла і подивилася на повелителя, який по-змовницькому мені посміхався. – Ти вже зрозуміла, що за доручення має виконати шановний лорд Дарбірн?