Глава 6

ГЛАВА 6

Дорогою лорд Вайлен, мабуть, трохи відійшов після недавнього спалаху гніву, оскільки вже більш миролюбно почав давати настанови:

– На офіційному прийомі народу буде небагато. Тільки радники на чолі з Марбасом, делегація темних ельфів та друзі повелителя, – від згадки про останніх голова магічної гвардії трохи скривився, і я зрозуміла, що він їх не дуже любить. – Твоя справа – постояти осторонь, послухати та поспостерігати. Свою думку висловиш вже після того, як темні ельфи підуть геть. Та й те, коли тебе прямо запитають. Якщо добре себе зарекомендуєш, тобі ще не раз доведеться бути присутньою на таких прийомах або при вирішенні державних справ. Спостерігай, як поводяться інші. Запам’ятовуй те, що розкриватиме тобі дар. Але на рожен не лізь. Якщо налаштуєш проти себе когось із поважних осіб, тебе можуть забажати усунути. А навіть я не можу контролювати у палаці абсолютно все.

Натяк виявився більш ніж прозорим, і я нервово проковтнула. Нічого собі перспектива! Скажеш щось проти демонської еліти – тебе знищать. Не скажеш – вважатимуть непотребом і врешті-решт теж, швидше за все, знищать.

– Навчися розбиратися в тому, що і кому можна говорити відкрито, – продовжував наставляти лорд Вайлен.

Я ж все більше розуміла, що мені кінець. Де я і де дипломатія?! Та я ніколи не вміла язика за зубами втримати! Але доведеться вчитися. Принаймні, намагатися.

– Цілком можливо, що тобі іноді доведеться супроводжувати повелителя і на більш масових заходах.

Від цих слів мені ще погіршало! Уявила себе на демонських балах. В оточенні пихатих вищих аристократів. Те, як вони дивитимуться на мене. Прокляття! Отоді точно не втримаюся і щось ляпну. Ніколи не могла змовчати у відповідь приниження!

– Але не думаю, що це станеться найближчим часом, – помітивши вираз мого обличчя, заспокоїв дроу. – Тобі вочевидь необхідно повчитися гарним манерам. Сьогодні ж я подбаю про те, щоб знайти тобі наставників. Вони навчать усього, що потрібно знати при дворі. Я сам спробую викроїти час, щоб особисто зайнятися розвитком твого дару.

Я важко зітхнула, уявивши ті моральні знущання, які незабаром на мене чекають. І хто вважає, що придворне життя – суцільні розваги? Та мені ніякого перепочинку не дадуть!

Дроу ж продовжував присвячувати у розпорядок мого подальшого життя:

– Окрім занять, ти допомагатимеш мені у вирішенні особливо делікатних справ. Тож близько трьох-чотирьох годин на день проводитимеш у відомстві стражів. Про те, чим саме тобі там доведеться займатися, розповім уже в процесі. І, звісно, якщо у повелителя виникне необхідність у твоїх послугах, ти маєш бути в його розпорядженні в будь-який час дня чи ночі.

– Ви дійсно вважаєте, що я все це витримаю?! – обурилася я.

– А ти хочеш, щоб тебе використовували, як за старих часів? Тримали в окремому приміщенні та зіллями накачували? – спокійно запитав дроу.

І я зрозуміла, що він чув кожне слово, яким ми з Дімаром обмінювалися на летючій платформі. Щоки відразу запалали. Проте лорд Вайлен чекав відповіді. Так що довелося розліплювати пересохлі від хвилювання губи та говорити:

– Ні, краще вже так.

– От і я так думаю, – хмикнув дроу.

– А з чого раптом така турбота? – Ось знаю, що знову нариваюся, але й так мовчала занадто довго! – Чому ви вирішили мене пожаліти? Адже для вас самого було б простіше обрати саме той спосіб!

– Справа не в жалості, – незворушно обізвався дроу. – Я не хочу, щоб така цінна річ надто швидко вийшла з ладу.

Я ледве не задихнулася від обурення. Але, трохи поміркувавши, зрозуміла, що хоч би чим не керувався лорд Вайлен, я від цього теж виграю. Принаймні, збережу розум і не перетворюся на овоч.

– У твоїх інтересах, щоб я не пошкодував про своє рішення, – вкрадливо додав дроу. – Якщо не впораєшся, завжди можна скористатися досвідом попередників у поводженні з такими, як ти.

Я з тривогою подивилася в обличчя лорда Вайлена. Намагалася визначити, як сприймати його слова: як спробу залякати чи реальне попередження. Але коли хотів, дроу вмів настільки приховувати емоції, що щось розгадати було нереально.

Зчепивши зуби, я відвернулася від нього. Внутрішньо кипіла від гніву, але не наважувалася його проявити. Встигла зрозуміти, що цей тип справді церемонитися не стане, і з ним краще не сваритися.

Що ж, доведеться прийняти нове життя та нові правила. Принаймні, поки не з’явиться реальний шанс втекти.

І все ж таки, як я не налаштовувала себе на те, щоб нічим не показувати своє хвилювання, серце шалено закалатало, коли ми підійшли до великих двостулкових дверей залу для аудієнцій.

Як і при інших важливих приміщеннях, тут чергували стражі, які німими статуями застигли біля входу. Побачивши лорда Вайлена, нічого не питаючи, вони поспішили відчинити стулки.

Дроу впевненою стрімкою ходою пройшов усередину. Я поспішила слідом, майже нічого не роздивляючись довкола, крім спини свого провожатого. Боялася, що якщо почну озиратися, спіткнуся чи зроблю якусь іншу помилку.

Можливість озирнутися представилася тільки, коли ми зайняли місце біля стіни неподалік від групи інших присутніх. Лорд Вайлен про щось заговорив з Марбасом. Я ж, набравшись сміливості, підвела очі та обвела ними приміщення.