Глава 3

ГЛАВА 3

Тільки коли над головою пролунав знайомий оксамитовий голос, ми разом здригнулися і подивилися на усміхнену суккубу.

– Яка ж я рада вас бачити, мої любі!

Звучало з неприхованим сарказмом і зловтіхою, від чого я мимоволі здригнулася.

– Так і знала, що без тебе тут не обійшлося, клята відьмо! – не втрималася я.

– Ну, до речі, відьма у нас ти, – незворушно відповіла Нарія, кидаючи недвозначний натяк.

Серце тьохнуло. Вона що знає про мою таємницю?

Судячи зі стривоженого вигляду Дімара, він подумав про те саме.

– Що ти замислила? – холодно кинув мій леопард.

Він буравив неприязним поглядом привабливу брюнетку, яку псував тільки уїдливий вираз обличчя. Напевно, Дімар зараз взагалі дивувався, як колись міг з нею зустрічатися.

– Я ніколи й нікому не пробачаю образ, мій котику, – промуркотіла жінка, блимаючи бурштиново-карими очима з золотавими вогниками. – Прийшов час платити за рахунками.

– Отже, це все-таки ти нас підставила, – процідив Дімар, відкидаючись назад і схрещуючи руки на грудях. – Що з Танікою та Вайшаном?

– Гадаю, найближчими днями вони теж понесуть заслужене покарання. А ось що це буде: в’язниця, виправні роботи в каменоломнях чи навіть розлом… Тут уже на розсуд наших найсправедливіших суддів, – реготнула вона.

– Тварюка! – вирвалося у Дімара.

Він підхопився з місця. Нарія ледве встигла відсахнутися. Невідомо, що сталося б наступної миті. Може, охоплений люттю леопард, забувши про власні принципи не бити жінок, все одно кинувся б на підступну погань, але втрутилися стражі. І ось Дімар уже корчиться на підлозі, а по його тілу пробігають електричні розряди.

Я скрикнула, кидаючись до нього і сама мимоволі отримуючи відлуння ударів. Один зі стражів поспішив відштовхнути мене назад.

Нарія ж схилилася над спотвореним від болю обличчям Дімара і, посміхаючись, промовила:

– Хіба ти ще не зрозумів, мій котику? Тепер ти ніхто! Звичайний раб. І скоро станеш моїм рабом. У мене вистачить грошей, щоб тебе придбати. Саме за цим я тут. І повір, я змушу тебе дорого заплатити за кожну мить приниження, коли ти крутив від мене свій гарненький носик.

– Я ніколи не буду твоїм рабом! – прошипів Дімар, все ще смикаючись від залишкових розрядів.

– Будеш, любий, ще й як будеш! – захихотіла суккуба. – Я вже приготувала для тебе особливу кімнатку з ланцюгами, де тебе триматимуть. І нікуди ти від мене не дінешся! Навіть твої здібності не допоможуть. Якщо регулярно накачувати тебе особливими зіллями, то ти не зможеш їх використовувати.

Ми обидва не змогли стримати враженого зітхання. Вона знає?! Нарія посміхнулася ще ширше.

– Не варто було мене злити, котику! Коли мене злять, я стаю дуже заповзятливою. І мені не важко вивідати те, що може допомогти у здійсненні помсти.

– Ти стежила за нами? Підслухувала? – прошипів Дімар.

А потім кинув стурбований погляд у мій бік. І я розуміла, що його турбує – чи дізналася Нарія і про мою таємницю.

Від суккуби не приховався наш обмін поглядами, і вона оманливо-м’яким голосом промовила:

– Звичайно, я знаю і про твою маленьку шльондру. І ось про її таємницю я не забула розповісти демону-розпоряднику аукціону. Тож при всьому бажанні ти не зможеш її визволити, навіть якщо якимось дивом втечеш від мене. Новий господар, ким би він не був, стежитиме за нею вдень і вночі. Адже від такого скарбу не відмовляються, чи не так?

Дімар заскреготів зубами. Спробував підвестися, але сил поки що не вистачило. Нарія ж розреготалася і наступила витонченим черевичком на його груди. Злегка провела по ним уверх і натиснула каблуком на горло.

– Мені час іти до залу, мій котику. З нетерпінням чекатиму твого виходу на сцену! Я попросила розпорядника спочатку виставити твою маленьку погань. Так що встигнеш повною мірою насолодитися, як за неї перегризуться. І, гадаю, переможе наймогутніший і найвпливовіший. У цьому навіть не сумніваюся.

А я мимоволі знову поглянула в зал на лорда Вайлена, що нудьгував в очікуванні. На сцену вже виводили інших рабів – з тих, що не пройшли відбір. Але ними дроу зовсім не цікавився, явно чекаючи на когось конкретного. І я вперше замислилася над тим, що цим кимось можу бути я сама. Що дроу завітав сюди не в пошуках постільної іграшки. Розпорядник цілком міг сповістити помічника верховного повелителя про те, який рідкісний товар потрапив йому до рук. Ось чому він тут!

Вражаюся тільки, що серед гостей немає інших високопосадовців, які могли б скласти дроу конкуренцію в полюванні на віщунку. Хоча з боку демона-розпорядника аукціону це міг бути й тактичний хід. Надати подібну послугу такій особі – це надалі отримати чималі пільги та прихильність дроу, а то й самого верховного повелителя.

Койнера їм усім в зад! А якщо мені доведеться стати іграшкою білявого інкуба, якого я зневажаю і терпіти не можу?!

Не знаю, що побачив Дімар на моєму обличчі, але його власне спотворилося болем.

– Пробач, це я втягнув тебе у таку халепу! Якби Нарія не розлютилася на мене, нічого б не сталося.