Глава 2

ГЛАВА 2

– Залишається надія, що нас купить хтось один! – спробувала я додати оптимізму в наше непривабливе становище.

Проте й сама зрозуміла, яку дурість зморозила. Навряд чи одному господареві можуть знадобитися два настільки різних раба. Кволе дівчисько, яке у свої двадцять років виглядає наче підліток, і високий і сильний напівперевертень.

– Навіть якщо ми потрапимо у різні руки, – рішуче сказав Дімар, – я знайду спосіб втекти. І тебе знайду. Обіцяю тобі!

І на душі одразу посвітлішало. Я чудово знала, що мій леопард цілком здатний виконати обіцяне. Тим більше з тими здібностями, які має. Достатньо лише знайти спосіб зняти нашийник, завдяки якому нас можуть легко відшукати… А далі…

– Головне, щоб ніхто не здогадався про те, що ти вмієш, – промовила я обережно. – Інакше стерегтимуть набагато краще.

– Те саме можу сказати й про тебе, – Дімар лагідно потріпав мене по волоссю. – Ніхто не повинен знати про твої здібності, мала. Інакше будуть стерегти наче найдорожчий скарб.

Я з розумінням кивнула. І знову подивувалася тому, що ми з Дімаром – ті, хто обидва мають рідкісний і унікальний дар – знайшли одне одного. І саме наші здібності допомогли стати справжніми майстрами у своїй справі. Більш досвідченим злодіям залишалося тільки дивуватися, як нам вдається робити здавалося б на перший погляд неможливе.

Тільки ось цього разу навіть мій дар не зміг попередити про підставу. Як завжди, коли річ йшла про мене саму чи моїх близьких, здібності підводили. Може, звісно, якби я знала, як правильно розвивати свій дар, навчилася б краще його контролювати. Але зараз все відбувалося хаотично і часом безконтрольно.

Відьма-віщунка. Коли мій дар проявився вперше, ми з Дімаром навіть не знали, як на це реагувати. Ми тоді якраз переїхали до нового міста після того, як леопард вирвав мене з лап квартирного хазяїна. Хлопець намагався знайти роботу, щоб сплачувати житло та їжу, але зробити це виявилося нелегко. І тоді Дімар наважився скористатися своїми здібностями. І я розуміла, що це тільки через мене. Щоб я не померла з голоду. Пішов на те, що раніше всім серцем відкидав. На крадіжку.

Він тоді ще не сказав мені про те, що вміє. Залишивши у підворітті, наказав нікуди не йти та запевнив, що скоро повернеться. І тоді, тримаючи його за руку, поки він давав вказівки, я вперше побачила в голові яскраві картинки того, що буде далі. Те, як Дімар проходить крізь стіну невеликої крамнички, бажаючи вкрасти щось, що допоможе нам вижити. Але натикається на стражів, які якраз туди зайшли. Невдалий збіг обставин, що міг закінчитися для Дімара смертю. Він би не захотів здатися і помер від рук стражів.

Пам’ятаю, як, захлинаючись сльозами, плутано розповіла йому про те, що побачила. Потрясіння в очах Дімара. Він не міг не повірити. Як інакше я могла дізнатися, що він вміє проходити крізь будь-які стіни, навіть захищені магією?

Взагалі серед відьом зустрічаються ті, хто іноді може бачити минуле та ймовірності майбутнього. Тоді ми вирішили, що я одна з таких. Ось тільки для таких відьом існували обмеження. Їхній дар дозволяв проникати в таємниці чужих доль лише якщо справа торкалася представників їхньої раси. Тобто людська відьма могла бачити минуле та майбутнє тих, у кому є людська кров. Але її дар не поширювався на представників інших рас. Так, наприклад, ніхто з демонів не міг звернутися до такої віщунки з проханням дізнатися щось про себе і своє майбутнє.

Дуже рідко з’являлися унікальні відьми, сила яких дозволяла уникнути такого обмеження. Їх і називали віщунками. Такі відьми цінувалися на вагу золота і ставали  оракулами при демонських дворах. Їхнє життя подовжували, підживлюючи архидемонською кров’ю. Та при регулярному споживанні давала людському організму нові можливості. Дарувала тривале життя та молодість і наділяла регенерацією майже на рівні демонської. Тільки ось навіть ворогові я б не побажала подібної долі – постійно жити в «золотій клітці». Бути, по суті, лише корисною річчю. Причому віщунок часто одурманювали спеціальними зіллями, щоб посилювати їхні здібності. Багато з тих бідолах божеволіли, під кінець вже видаючи зовсім химерні передбачення. І тоді від зламаної речі просто позбавлялися.

На свою біду, я виявилася саме такою віщункою. Цей невтішний факт усвідомила одного гарного дня, коли мене відвідало марення про побаченого на вулиці демона. Я точно знала, що сьогодні він дізнається про зраду дружини та вб’є її та коханця. Образи, що з’явилися в голові, були такі яскраві, що на якийсь час я втратила відчуття реальності. А потім такі марення відвідували дедалі частіше. Я бачила, як хтось із сильних цього світу, яких випадково зустрічала, отримує прибуток або коштовні подарунки, куди їх ховає. Бачила коди від сейфів та схованки. Бачила повороти їхніх доль. Те, що вони собою являють. І те, що можна використати для наших з Дімаром цілей, передавала йому.

Ми обидва заприсяглися тримати в таємниці інформацію про наші здібності. І лише Таніці з Вайшаном наважилися відкритися. Та й то лише після того, як переконалися, що вони не зрадять нашої довіри. Ми знали, що багато хто схоче використати наші можливості у власних цілях. Але дозволяти цього не збиралися.

– Якби стало відомо про те, що ми вміємо, на аукціоні таке почалося б! – невесело зауважила я.

– Добре, що їм про це невідомо, – Дімар заспокійливо погладив мене по голові. – Не бійся, Вогнику. Гадаю, тебе, швидше за все, продадуть якійсь домогосподарці. А мене можуть придбати для роботи на руднику або чогось подібного, де цінується фізична сила та витривалість. Прорвемося!