Глава 1

ОСОБИСТА ВІДЬМА ПОВЕЛИТЕЛЯ

КНИГА 3. ВЕЛИКЕ БАЧИТЬСЯ НА ВІДСТАНІ

АНОТАЦІЯ

Як встояти перед чоловіком, що точно знає, як зачепити серце жінки?

І може, й підкорилася б… Але про почуття, на мою думку, тут і не йдеться. До того ж він так сильно відреагував на появу своєї колишньої, що сумнівів лише додалося.

Нічого не залишається, як залучити дар. Якщо не на ньому, то на суперниці. І все ж таки дізнатися правду. А заодно розслідувати черговий замах на повелителя і сподіватися на те, що гірше вже не буде…

ГЛАВА 1

Напевно, ще ніколи я не прокидалася в такому стані. Все тіло ніби хиталося на теплих лагідних хвилях. Мене переповнювали відчуття щастя і млості. І ще щось легке й невагоме торкалося щоки, наче погладжуючи її. Від цього хотілося замуркотіти, наче кішка, ще більше підставляючись під ласку. Розплющувати очі та виринати з такого приємного стану зовсім не хотілося.

– Схоже, мій Вогник передумав що до того, щоб спати зі мною, – трохи глузливий, але м’який голос ураз зруйнував внутрішню ідилію.

Я відразу розплющила очі. Реальність наринула стрімкою ударною хвилею, вщент розбиваючи умиротворення. Прокляття! Пам’ять послужливо нагадала, на яку дурість я вчора зважилася, пробравшись уночі до спальні повелителя. Та що там до спальні! До його ліжка!

Ідіотка-ідіотка-ідіотка!

Усвідомивши, що лежу в обіймах Зепара, а він сам по-господарськи притискає до себе однією рукою, а другою гладить по щоці, я ледь не завила.

Вмить забулося, як вчора мало не збожеволіла, ледь не втративши його, і які емоції при цьому відчувала. Знову повернулися всі ті почуття, що він викликав у мені зазвичай. І головним з них було роздратування.

Ось же сволота! І це називається «вмираючий»! Не встиг опритомніти, як уже ситуацією користується! Хоча чи можна його звинувачувати в тому, що вирішив взяти те, що саме по дурості впало йому до рук? І це щось зараз не знає, куди подітися від сорому та незручності. От як пояснити, чому я взагалі тут опинилася? Та ще й переконати, що нічого такого зовсім не хотіла!

– Рада, що вам уже краще, – процідила я, скидаючи нахабну кінцівку зі своєї щоки і пориваючись вибратися з ліжка.

Куди там! Зепар і не подумав відпускати. Навпаки, ще сильніше притиснув до ліжка, тепер уже нависнувши наді мною і з багатозначною усмішкою вдивляючись у моє обличчя.

– Одне з найприємніших пробуджень за останні кілька місяців! – повідомив він, ліниво обводячи поглядом моє розпростерте перед ним тільце.

Ще й мій халат, що прикривав розпусну нічну сорочку, уві сні розкрився і тепер майже нічого не приховував. Хоча, звичайно, сумніваюся, що мої принади настільки вже спокусливі. Тим більше для такого знавця жінок. Але все одно ситуація небезпечна. Минулого разу мене відпустили з неохотою. Врятувало тільки те, що я розревілася і дала зрозуміти, що не хочу близькості. А тут сама приперлася до нього вночі. Це важко трактувати інакше, ніж як прямий дозвіл!

– Злізьте з мене! – прошипіла я, звиваючись, наче вугор, і намагаючись виповзти з-під його тіла.

– А якщо ні? – нахабно заявили мені, нахиляючись над моїми грудьми, які було чудово видно через напівпрозору матерію.

Зепар накрив один з маленьких горбків ротом прямо через тканину і дражливо торкнувся язиком. Потім те ж саме зробив з іншим. Почергово трохи подув на них, від чого вони одразу затверділи. По тілу пробігло тремтіння. І мені довелося закусити нижню губу, щоб стримати стогін. Новий дотик до грудей – і цього разу підступний інкуб послав заряд чуттєвого впливу, змушуючи мене всю вигнути йому назустріч. Цього разу стогін стримати не вдалося.

– Не треба! – з останніх сил видихнула, відчуваючи, як серце починає стукати все сильніше, а щоки палають вогнем.

– Ну ж бо, дівчинко, просто розслабся, – хвилюючий, оксамитовий, обволікаючий голос прямо у вухо викликав нове тремтіння, що промайнуло по тілу. – Ти не уявляєш, як приємно почуватися живим, коли вже думав, що для тебе все скінчилося…

Зепар трохи подразнив губами мочку мого вуха, куснув його і знову направив невеликий чуттєвий розряд. З моїх губ зірвалося судомне зітхання, а внизу живота все запульсувало, відгукуючись на його дії. Ох, лишенько! Та що ж він творить, сволота така?! Треба негайно це припинити, поки не зайшло занадто далеко!

– Не змушуйте мене пошкодувати про те, що вчора вас врятувала, – з останніх сил видавила я. Власний голос здався чужим і сиплим.

Зепар завмер, переставши катувати моє вухо. Потім навис наді мною і допитливо подивився в очі.

– Якщо чесно, я мало що пам’ятаю після того, як опинився у пастці. Ти врятувала мене, Вогнику? Знову?

Я насилу стримала полегшене зітхання. Схоже, мені вдалося спрямувати його думки в більш безпечний бік.

– Не тільки я, до речі, – промовила, вирівнюючи голос.

Хоча останнє зробити було нелегко, враховуючи те, що тіло продовжувало бурхливо реагувати на близькість Зепара.

Повелитель деякий час уважно дивився на мене, потім всміхнувся і ліниво простягнув: