Глава 35

Будинок був чудовий, як усередині, так і зовні. Все таке світле, здавалося що він сам по собі наповнений сонцем та теплом. Тут хотілося залишитися, і просто спостерігати як дрібні порошинки кружляють у повітрі. Так, один істотний недолік все ж таки був, тут виявилося дуже запорошено, підлога під ногами була натерта до блиску, а ось все інше знаходилося в жахливому стані.
-Гшар, де покоївки? - з явно прослизаючим невдоволенням у голосі запитав Ар, виявляється він ще той сноб.
-Ваша матінка зволила всіх звільнити. - пророкотав біс, натягуючи на копита м'які капці, тепер зрозуміло чому підлога так блищить.
-Знову? - чоловік невдоволено зсунув брови. - Що цього разу?
-Пані вирішила що ваш батько занадто пильно заглядається на молодих півкровок, вони трохи посварилися, після чого господиня розрахувала всіх дівчат, і відбула до столиці, а ваш батько в гори.
  Архарій заплющив очі і видихнув, мабуть, його матуся не вперше так робить.
-Де у такому разі Нен?
-Нен також була звільнена. - приречено похитав головою біс.
-Нен сто вісімдесят років, чим вона могла не догодити?
-Вона надто пильно дивилася господаря. - як щось само собою зрозуміле вимовив Гшар, Ар же видихнув крізь стиснуті зуби.
-Сьогодні ж усіх повернути, пообіцяти подвійну платню. - дав він розпорядження, тягнучи мене за руку вглиб будинку, я чула як Гшар поспішає слідом за нами, перестук його копит, трохи пом'якшений оксамитовою тканиною, розносився по всьому будинку.
-Пані буде в гніві. – попередив Гшар. - Хоча вся прислуга зараз у сусідньому селі, чекають, коли гнів господині вщухне, і вони можуть повернутися.
  Я посміхнулася, не господиня, а самодура виходить.
-Проблема в тому, що вона гнівається завжди. - пробурмотів Ар, заштовхуючи мене в кімнату, і зачиняючи двері прямо перед цікавим п'ятачком Гшара. - Розпорядження про кімнату все ще в силі, тож приступай.
  Після чого повернувся до мене, грізно сяючи налитими кров'ю очима.
-Твоя мама цікава жінка. – резюмувала я.
-Смертельно цікава. - підбив підсумок Ар. - Вона носійниця чистого темного дару, що не може не позначатися на характері.
Ми опинилися в запиленому кабінеті, скрізь нагромаджувалися стоси паперів, якісь навчальні програми та багато всякого милого оку мотлоху, кришталеві різнокольорові кульки, колбочки, декоративні ваги та багато чого ще.
-Віддай мені кинджал, Кетрін. – Ар вимогливо простягнув руку.
  Я злегка забарилася, не знаю чому, але здавалася що якщо ось так просто віддам, то трапиться щось погане, і точно зі мною.
-Не можу. - прошепотіла здавлено, погладжуючи рукою прохолодну рукоятку, яка ніби схвалюючи моє рішення злегка потеплішала.
  Ар насупився ще дужче, очі потемніли, губи скривилися в невдоволеній гримасі, в цьому місці з нього ніби злітало все напускне, оголюючи справжню натуру, наче він не міг утримати всі маски, які з легкістю приміряв на поверхні.
-Чому? - чоловік стояв настільки близько, що його дихання ворушило волосся. - Не довіряєш?
  Я не довіряла, але справа була не в цьому. Мене ніби щось тримало, нашіптувало, що це буде найбільша дурість у моєму житті.
-Не можу. - повторила ще раз, благально заглядаючи у червоні очі.
-Не хочеш, чи не можеш? - шепнув мені на вухо цей змій спокусник.
-Не можу. - видихнула, намагаючись утихомирити неслухняних мурашок, які табуном диких коней прогарцювали вздовж хребта.
-Я тобі допоможу. - цього разу його губи зачепили мочку вуха, змусивши здригнутися.
  Я почувала себе мухою, яка потрапила в липку павутину досвідченого павука, і чим більше тріпатимуся, тим сильніше влипатиму.
  Одна рука чоловіка ковзнула мені на талію, при цьому він навмисно не торкався моєї долоні, яка так само лежала на рукояті кинджала, друга пройшовшись вздовж спини, лягла на потилицю.
-Ти перша мене поцілувала, пам'ятаєш?
  В якомусь отупінні, інакше це назвати не можна, заворожено дивилася на його губи.
-Так.
-Я тебе попередив, що будуть наслідки?
-Так.
-Ти не шкодуєш про те, що зробила?
  Навіть не зрозумівши питання, так само тихо прошепотіла:
-Так.
-Моя гарна дівчинка. - пророкував цей змій, повільно схиляючись до губ. – Я можу тебе поцілувати?
  Ось що за безглузде запитання? І взагалі хто таке запитує?
-Так. - видихнула, у мене ніби платівку заїло, і що б він зараз не запитав, напевно відповідь буде одна.
Але й це дурне так, вивітрилося з моєї голови при першому обережному торканні губ, легкому, ніжному, грайливому. Не витримавши напруги, злегка прогнулась, у німому бажанні бути ближче, довіритися досвідченішому партнерові. Гострий язик мазнув по губах, змушуючи їх розкритися, щоб він міг панувати над моїм, несамовито досліджувати, і змушувати плавитися від збудження. Протяжно застогнавши пригорнулася ще ближче, відчуваючи міцну хватку на своїй потилиці, рука з талії зникла, і зараз мені здавалося, що там занадто порожньо, чогось не висточало. Я навіть не усвідомила в який момент сама обхопила його за плечі, боячись що ось зараз він відсторонитися, і ця чарівна мить закінчиться.
  Поцілунок перервався раптово, з якимось утробним гарчанням Ар відсторонився від мене, його очі горіли незадоволеною спрагою і хіттю, настільки відвертою, що мені стало ніяково. На мене ще ніхто так не дивився, з первісною жадібністю, не приховуючи своїх почуттів.
-Хешара. - прошипів він, і довгим язиком злизав зі своїх губ вологу, це було настільки сексуально, що я ледве стрималася, щоб не накинутися на нього - Моя хешара.
  Тільки зараз я помітила в його руках некромантський кинджал, який він міцно стискав, наче хотів зламати, або перетворити метал на порох. Різке усвідомлення боляче вдарило по самолюбству.
-Ти мене обманув. – обвинувально видихнула.
-Ти б сама не віддала. - вже помітно заспокоївшись пророкував цей демон.
-Ах ти ... - у моїй голові прокручувалися сотні лайок, ось тільки хто б дав мені висловитися.
- Потім розкажеш хто я, у тебе буде багато часу для цього. - і дивна усмішка промайнула по гарно окресленим губам, наче йому було відомо те, про що я ще не підозрювала. - Зараз є справи важливіші, і з ними краще закінчити до повернення моєї матері, я впевнений, що Гшар вже послав їй звістку.
  Серце стислося від поганих передчуттів.