Глава 6

 Вибране мною зомбі стояло і сумно похитувалось на вітрі, його тлінні останки були зовсім не раді покинути нутро землі. Кістки виявилися надійно скріплені тим самим синім світлом, яке також заповнювало очниці черепа, роблячи його міфічним і зловісним. Скептично окинула поглядом колись високу людину.

-Будеш Костею.

Мені здавалося, що це ім'я йому підходить якнайкраще. Але скелет обурено клацнув зубами. Як виявилося, говорити він не може, що цілком логічно, йому просто нічим. Але клацати навіть після смерті білими, міцними зубами, йому цілком вдавалося. Це був скелет чоловіка, який швидше за все помер у досить молодому віці. ЗчЧого я це взяла? Просто всі зуби цілі, а зі стоматологами тут не дуже. Висновок напрошувався сам собою, ще не встигли вибити або ж випасти самостійно, отже спочив молодим, і опинився в лавах навчального посібника для некромантів.

-Ніколи не чув, щоб мерцям давали імена. - каркнув мій несподіваний помічник.

-Значить я буду перша. - стомлено відкинула волосся, воно вде починало мене бісити, і не тільки своїм кольором.

-Ти дивна. - ворон блимнув круглими очима, мені здалося, що я бачу червоний сполох, але списала на зорові галюцинації від втоми.

-Дивніша ніж розмовляюча ворона?

-Я ворон. - роздратовано каркнув птах.

-От і добре,  значить будеш Каркушею.

Ніколи б не подумала, що птаха може перекосити.

-Не треба давати мені безглуздих прізвисьок.

Здивовано подивилася на нього, в його голосі який ще недавно каркав, з'явилися владні, наказні нотки. Я знаю про що говорю, не раз чула як розмовляв батько, і як він одним тоном голосу міг поставити на місце, або ж змусити тремтіти від страху. Причому чим спокійнішим і тихішим був його голос, тим тривожніше почувався співрозмовник.

-І як же тебе звати?

-Можеш називати мене Ар.

Задумливо почухала чоло, не помічаючи як ще більше забруднююся в землі.

-Знаєш, Кар тобі більше підходить. - присіла поряд з ним, просто на холодну землю, як на зло на цвинтарі не було жодної лавки. - Як я проведу тебе до академії?

Зрозуміла, що якщо вирішу протягнути його без дозволу, то цього разу вже мене окропить снопом жалючих іскр, що згубно позначиться на моїй і без того багатостраждальній шевелюрі.

-Ти приймеш мене як свого фамільяра.

Ось не сподобався мені блиск його очей, і те, як він це сказав, дуже зловісно і багатообіцяюче.

-Ідея непогана. - протягнула, пам'ятаючи про те, що це було однією з умов для успішного проходження випробування. - Але проблема в тому, що я не знаю як це зробити.

Здавалося б хтось інший на місці цього дивного птаха здивувався б, і навіть не тому що не знаю як зв'язати себе з фамільяром, як тому що у мага його досі немає. Найчастіше у цьому світі фамільяр приходить разом із даром. Не дарма ж я цілий тиждень просиділа в бібліотеці, поглинаючи всі книги без розбору, щось та запам'ятала. Але ворон сприйняв усе як належне, наче він знав, що я з іншого світу.

-Все просто. - птах припригав ближче. - Ти приймаєш мене на ментальному рівні, ставиш на аурі відбиток, своє тавро в якому є ворон, саме я. Нічого складного.

Закотила очі, намагаючись упоратися з емоціями. Чи то я непрохідна дурепа, чи то ворон так пояснював, але абсолютно нічого не зрозуміла.

-Закрий очі. - пролунав каркаючий наказ.

Підкорившись, відчула як ворон сів мені на плече.

-Уяви подумки образ ворона.

У голові сплив образ величезного, чорного птаха з розкритими крилами, і чомусь червоними очима.

-Молодець. - тепер він застрибнув на голову, залишалося тільки молитися, щоб не вирішив раптово полегшитися, сподіваюся він контролює свої пориви. - Тепер уяви цю картинку у себе над головою.

Відчуття були дивними, здавалося, я була одночасно у своєму тілі, і в той же час поза ним. Навіть могла спостерігати яскраве синє свічіння, яке ніби ореол оточувало мене.

-Ти все правильно робиш, просто уяви її у себе над головою, наче вона з'єдналася з твоєю аурою.

Я так зрозуміла аура, це і є світіння. Зробила над собою зусилля, і подумки перенесла цього ворона, помістила у себе прямо над маківкою. Він виглядав там зовсім як рідний, правда тепер не летів, а стояв на великій літері К і Х. Якщо К підозрюю, що означало моє ім'я, то Х це напевно те місце, куди мені з самого початку хотілося всіх послати.

-Дуже добре. - вигукнув птах у мене на голові.

-Дивися там нічого не зроби від радості.

У помсту не інакше, птах замахавши крилами злетів в повітря, прихопивши з собою трохи мого волосся.

-Ах ти гидота.

Каркуша, як я вирішила подумки його називати, безсовісно каркнув:

-Зустрінемось вранці, зараз у мене справи.

Він не дав мені можливості уточнити, які саме справи можуть бути у птаха вночі. Як виявилося, навіть компанія ворона була кращою за самотність, ну або майже самотність. Костя похитувався поруч, усе ще пронизуючи мене сяючими очима.

-Пробач що вибір припав на тебе, я тебе потім назад закопаю, обіцяю. - оцінила глибину ями з якої він вибрався і додала. - Ну чи сам закопаєшся, цього разу глибше.

 Полізла під сорочкою і дістала плоску фляжку, яку сперла в будинку Захара, власне як і колекційний віскі. Для обігріву саме те, особливо коли вже не тільки п'яти холонуть, а й зад від холоду загрожує відвалитися, а мені доведеться тут кукувати до ранку. Притулившись до прохолодного металу фляги, зробила великий ковток, відчуваючи як гаряча рідина обпалює горло, і м'яким, теплим клубочком осідає у шлунку. Здалося, що очниці у Кості спалахнули яскравіше.

-Ти мабуть алкоголіком був? - зробила припущення, бо надто вже зацікавлено він косився у бік фляжки. - Хочеш?

Череп схилився набік, немов питаючи: "Серйозно?"

-Так, ти правий, вибач.

Зігріваюча рідина закінчилася дуже швидко, з тяжким зітханням подивилася на мерця, хмелю не було в жодному оці. Згадала про дріб'язкові монети у кишені.