Осіння рапсодія

Марія ніколи не обтяжувалася думками про свій вік та не зазирала до паспорту. Рівно до тих пір, коли на ювілеї її подруга Ольга, тримаючи келих із шампанським, урочисто сказала:

- Люба моя, ось і до тебе після юної весни й квітучого літа прийшла осінь. Тож нехай вона буде незабутньою, сповненою яскравих подій і вражень, щоб коли у гості постукає сива зима, тобі було про що згадати на самоті!

Слова Ольги неприємно вразили. Перемиваючи після гостей посуд, іменинниця  намагалась збагнути, що зачепило найбільше – натяк на вік, до речі, їй виповнилося тільки 40, чи еківок на майбутню самотність.

Жінка завжди відчувала до себе заздрість подруг. Вони гойдали коляски на дитмайданчику та прали шкарпетки для чоловіків, робили на зиму закрутки й шли у неділю до свекрухи на нудний родинний обід, у той час як Марія стрибала з парашута, підкорювала чергову гірську вершину, компанією сплавлялась бурхливою річкою, опановувала чечітку…

Дівчата охоче «лайкали» в соцмережах кожну порцію Марійчиних екстремальних фотографій і, затамувавши подих, слухали про її пригоди.   

- Тепер я для них інвалід, зітхнула вона. - Не має у мене ні дитини, ні чоловіка, ні навіть докучливої свекрухи!

Вранці прокинулась, відкликала свою заявку на участь у фестивалі квестів, цілий день, лежачі на дивані, дивилась мелодрами зі щасливим хєппі ендом, переглядала свої фото і не виходила на вулицю.

- Невдаха, - нашіптувала підсвідомість, - одиначка… Зовсім як юнацтві…

Марія не любила копирсатись у власних спогадах. Але ж ті не питають, чи чекають на них.

      *                                            *                                           *

Вони навчалися в одній групі й мешкали в гуртожитку. Володя одразу їй сподобався і вона відчувала до себе його особливе ставлення. Чи, мабуть, їй це тоді здавалося, адже молодості не властива уважність чи пильність, хіба рішучість аж до безрозсудності.

Єдине, у чому вона й зараз була впевнена, їх об’єднувала любов до музики, хоча гризли вони граніт науки на юридичному факультеті, де серед правничих талмудів творчості й натхнення було обмаль.   

 У вільний час слухали музику, переважно рок, бо його поціновував Володя, Марія любила класику, але охоче розділяла вподобання свого друга.

Подруги питали, як у них розвиваються стосунки, чи відбувся перший поцілунок, освідчення… Вона таємниче посміхалася – сказати, що романтики між ними небагато у неї не вистачало духу.

Парою гуляли у міському парку, розмовляли, трималися за руки… Якось, коли мова зайшла про плани на майбутнє, Володя поділився, що мріє створити гурт, писати й виконувати пісні, замахнувся навіть на всесвітні концертні турне. Марійці тоді здалося, що запалу й наснаги хлопця цілком вистачить на такі амбітні цілі.

Вона розповіла, що брала у дитинстві уроки вокалу, але покинула зайняття, оскільки випадково стала свідком розмови її матері із вчителькою. Та, поправляючи ноти на пюпітрі, промовила, наче винесла вирок, що таланту у Марійки для співу не має, голос слабкий, а от слух – музичний. Отже, запропонувала не гаяти час, натомість опанувати якийсь інструмент – домру, наприклад, чи бандуру, котрі тоді входили у моду. На цьому музична освіта дівчинки завершилася.

- Розумієш, уявила собі, як мене будуть дражнити, римуючи на різні боки «домру» чи «бандуру», і вирішила пошукати інших захоплень.

Вони ще довго сміялися з цієї історії, але, прощаючись, Володя запропонував їй записати пісню, слова до якої склав його друг.

Вирішили – зробили. На канікулах приїхали до рідного міста Володі, познайомилися з автором пісні  - Олегом, знайшли потрібну апаратуру, й узялися за справу.

Кажуть, що спільне діло об’єднує, й Марійці здавалося, що і погляди коханого стали теплішими, він почав з більшою увагою ставитися до неї: в години відпочинку від роботи над піснею приносив їй улюблений чай із м’ятою і лимоном; зранку - свіжу булочку зі смачною скоринкою; познайомив із батьками. Одне не давало їй спокою, він представляв її оточенню подругою, а так хотілося, щоб дівчиною, чи навіть, нареченою.

Тоді Марійка вирішила скористатися порадою своїх подружок, які торочили, що край необхідно перевірити почуття хлопця.

З серед багатьох запропонованих методів вона обрала, як тоді їй здавалося, самий дієвий, випробувати Володю ревнощами.

 На роль суперника добре підходив Олег. Запропонувала йому організувати їй приват-екскурсію містом, попросила почитати вірші … І все - поет опинився у любовній пастці. Вже наступного дня вона на очах у Володі  фліртувала з його другом, дала себе обійняти й охоче приймала його компліменти.

Через тиждень Марія і Володя поверталися автобусом назад. Розмова не клеїлася. Дівчина ще була під впливом прощання з Олегом, який обіцяв приїхати до неї, ніжно цілував руки й подарував на згадку милу обручку з намистин. Однак, чим довшою ставала відстань від нього, тим швидше спадала пелена почуттів, у якій вона перебувала останні кілька днів. На черговій зупинці Марія, не вагаючись, викинула подаровану прикрасу на смітник.    

Розпочалися студентські будні. Вони бачилися з Володею щодня і в інституті, і в гуртожитку, але їх зустрічі припинилися. Дівчина встидалася своєї поведінки, й уникала спілкування. Проте подругам по кімнаті вихвалялася новим кавалером, його увагою та почуттями. Потім сварила себе за це і ненавиділа Володю, вважаючи, що це винен у її нерозбірливості і сумнівному поводженні. Олег контактував із нею телефоном, але виявилося, що спілкування із ним є докучливим і нецікавим.