Осіння балада
Пролог
- Тут ми самі. Ви можете не боятись чужих поглядів...
Він усміхається.
Навіть тут, вдалині, у внутрішньому дворику вдовиного будиночку, чути музику з палацу. Але ми на самоті. Нас ніхто не знайде.
Я мовчу.
Я сам привів його в куточок, який тільки мій, в схованку, ключів від якої навіть у батька і брата немає.
І ніяковію.
М'яко світить ліхтар. Гіркувато-солодко пахне осіннім листям, травою і айстрами.
- Ваша високосте, - Ембер усміхається. - Дозволите запросити вас на танець?
Я протягую руку.
Він бере мою долоню в свої, знімає рукавичку, відкидає в сторону, на лавку, і торкається губами моїх пальців. Тоді знімає другу, і в цьому невинному жесті щось таке, чого я не відчував з тими, іншими, які просто залишались ненадовго і йшли, одразу зникаючи з пам'яті.
А тоді Ембер притягує мене ближче до себе і веде в танці.
І в цю мить мені все одно, що він генерал імперії, перед якою всі схиляються в страху.
Політика буде завтра.
А цього вечора - тільки він і я.
#2034 в Любовні романи
#391 в Короткий любовний роман
#503 в Любовне фентезі
Відредаговано: 25.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
