Осінній секрет для мільйонера

Розділ 14. Поліна

Встала я дуже рано. Знаючи, що на мене чекає важлива зустріч я просто не могла довго розлежуватися в ліжку. Від самого пробудження у мене було нестерпне бажання підскочити і почати робити хоч щось вже зараз.

Мабуть, таким чином переживання прагнули знайти вихід з тіла. 

Я вирішила не витрачати намарно такої можливості. Раз енергія потребує виходу — треба скерувати її в правильне русло. Тож вже з самого ранку я встигла завантажити прання, скласти речі з попереднього, привести себе в порядок, помити посуд, приготувати сніданок, зварити кави й розбудити Даринку та Крістіну.

Коли вони, сонні, нарешті увійшли до кухні, я вже була у повній бойовій готовності.

— Дивлюся, хтось з самого рання сповнений енергії, — позіхаючи промовила Кріс. — Ти аж надто дратівливо бадьора

— Це все від нервів, — нервово всміхнулася я, тихо промовивши Кріс, щоб не чула Даринка. — Мене трусить з самого ранку, через те що мушу займатися цим паскудством.

— Не хвилюйся, ти ж не на страту йдеш, — штовхнула мене вбік ліктем Крістіна, промовляючи змовницьким шепотом. — У крайньому випадку ти завжди можеш врізати йому по морді. Він точно заслужив.

— Крі-і-іс, —  зашипіла я на неї. — Ми ж цивілізовані люди! І заради всього святого, не вздумай бовкнути такого при Дарині!

— За кого ти мене маєш? — піднявши брови вгору весело промовила вона.

Звівши очі до неба, я й сама не стримала посмішки. Ну хоч на кілька секунд ця напруга пішла.

— Мамусю, а куди ти поїдеш? — промовила Даринка, якій я вже повідомила, коли будила, що мушу відлучитися, а з нею посидить Крістіна.

— Мені треба по справах, золотко, — коротко відповіла, не вдаючись в подробиці. — Але я постараюся впоратися якнайшвидше і обов'язково повернуся, не встигнеш оком змигнути.

Даринка кивнула та підскочила до мене, міцно обіймаючи.

— Я на тебе дуже чекатиму.

Я погладила її по голові та всміхнулася. Вона так звикла до того, що я завжди поруч з нею, що дуже важко зносить наші розлуки, хай вони і ставалися вкрай рідко.

— Не хвилюйся Даринко, нам буде дуже весело! Навіть не помітиш, як час пролетить і мама повернеться, — втрутилася Крістіна, присідаючи біля неї навпочіпки.

Даринка неохоче відпустила мене та кивнула Кріс, беруючи її за руку.

— А що ми робитимемо?

— А що ти сама хотіла б? — змовницьким тоном запитала в неї подруга.

Обличчя Дарини набрало до кумендності замисленого серйозного вигляду. Вона постукала пальцем по підборіддю та задумливо промовила:

— Можемо помалювати, або… Піти позбирати в саду листя і зробити гірлянду, як ось ці з шишок! — вона показала ручкою на декор, який ми зробили разом після прогулянки до лісу. — Це ми робили з мамою! Ти вмієш таке?

— Гм, навіть не знаю, — удавано невпевнено промовила Кріс. — А ти мене навчиш?

— Звісно навчу, це легко, — розсміялася Даринка та потягнула Кріс до кімнат.

— Ходімо вдягатися! Підемо збирати листя!

Кріс обернулася, показавши мені піднятий вгору великий палець, а я, нервово всміхнувшись, рушила в бік виходу. Зараз швидко з усім впораюся і повернуся до доньки.

___

Головна офісна будівля компанії «Колодій Інвест» розташовувалася на тому самому місці, що і сім років тому. Єдине що змінилося — її зовнішній вигляд. Тепер вона виглядала ще розкішніше та «дорожче».

Увійшовши всередину, зі мною одразу ж привітно привіталася адміністраторка, запитавши з якої я справи.

— Доброго ранку, – відповіла на привітання. — Я до Святослава Колодія. Мені має бути призначено на сьогодні.

Говорити це все було якось… принизливо. Здавалося, ніби я, якась біднячка та босячка напрошуюся на візит до великого володаря компанії та фактично власника половини міста. А враховуючи наше спільне минуло це все було ще й доволі… іронічно. Знущальницьки.

— Назвіть ваше ім’я, будь ласка, я перевірю в реєстрі, — з незмінно привітною усмішкою промовила адміністраторка на ім’я Тая.

— Полина Ливанчук, — всередині мене почало підтрушувати від відчуття абсурдності та незручності цієї ситуації.

Адміністраторка доволі довго щось перевіряла на своєму комп'ютері, від чого моя тривожність та нервовість почали зростати ще більше.

— Так, пані Поліно, — зрештою промовила вона. — Ви можете пройти. Пан Святослав чекатиме на вас у своєму кабінеті. Він знаходиться на другому поверсі, прямо по коридору, потім поворот праворуч,  останні двері.

Звісно, я знала, де він знаходиться. Хоча, зізнаюся, я думала, що Святослав таки переїде в батьків кабінет, але ні. Залишився у своєму колишньому. Чи навмисно призначив мені зустріч саме там, аби вдарити ще сильніше?

— Дякую вам, — я видала стриману посмішку і рушила у вказаний бік.

Дорогою я так задумалася та поринула у власні почуття, намагаючись якось приборкати свої переживання, що при повороті у правий коридор не помітила жінку, з якою зіштовхнулася, зачепивши плечем.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше